«У війні перемагає витриваліший». РФ бачить хаотичність наших партнерів, затримка з постачанням БК її «підживлює» — інтерв'ю з Кошулинським

— До вас питання як до політика: ви стежите за останніми подіями, чи не до того? Відбулася зміна головнокомандувача в Україні, потім Авдіївка. Це теж такий етап війни, з якого треба робити висновки. Що ви скажете?

— Зміни командирів в армії не обговорюються, це є таке правило. Я собі [цього] ніколи не дозволяв, коли служив в 2015 році, критикувати, наприклад, [колишнього президента Петра] Порошенка, з огляду на те, що він був моїм верховним головнокомандувачем. Мене звільнили 2016 року, я мав право як цивільна людина сказати все, що я думаю. Аналогічно і зараз. Українці обрали верховного головнокомандувача, значить, я підпорядковуюся волі українців. Закінчу службу, тоді скажу все, що маю право говорити як цивільна людина про ті дії.

Я би говорив інакше. Є механізм довіри наших партнерів, і це дуже важливо. Коли я був керівником української делегації НАТО, я обіймав цю посаду як заступник голови Верховної Ради, основне моє запитання до натовців завжди стояло так: чому ви не нам даєте зброю, а, наприклад, полякам? Ми будемо воювати.

Їхня відповідь була дуже проста: так, можливо, ви будете воювати, ми погоджуємося з цим, але ми довіряємо їм, а вам — ні. Тому що [велика] кількість московської агентури, яка є у владних коридорах, і ми даємо нашу зброю вам, а завтра вона може бути вже у московитів. Тоді навіщо?..

Будьте надійними — це найосновніше, що вимагають наші західні партнери. Щоби Україна стала дуже надійним партнером у всіх аспектах. Насамперед, це стосується розвідки, ефективної діяльності спецзасобів та агентури, яка мала бути повністю викорінена з найвищих коридорів. Це дуже вагоме. Це завдання для влади, яка мала би показати, що ми надійні. І це не на рік, не на два, — [назавжди] ми дуже надійні партнери. Це перше.

Щодо подій в Авдіївці. Батальйон Січ (це «свободівський» батальйон, який був створений ще 2014 року) із 2014 року до цього часу стояв в Авдіївці. 10 років «свободівці», батальйон Січ стояв там. Це один із добробатів, які були створені у Свободі, це наші побратими. Вони зараз вийшли. Це був дуже укріплений район. Єдине, чого не вистачало, — знову боєприпаси, з моєї розмови з побратимами. Плюс фланги, плюс завдання, яке поставили.

Сьогодні в московитів є одна втіха: вони побачили хаотичність дій наших партнерів. Маю на увазі, почалися виборчі процеси в дуже багатьох і європейських країнах, і в Америці, як у нашого базового партнера. Ці затримки і з фінансуванням, і з боєприпасами, — для московита це підживлення.

Вони розуміють, що є дуже коротке вікно, в яке вони можуть увійти і потім уже ставити умови. Тобто максимально відсунути нас на всіх позиціях з територій, а потім виходити з пропозицією про якісь перемовини, так званого корейського варіанту. Це вони зараз будуть максимально робити. Тому вони кидають [все], їм байдуже, скільки вони покладуть [живої сили]. Для них це не страшно, вони кладуть тисячами, — байдуже. Але їм треба зайти на територію.

Авдіївка — це був ще дуже хороший стратегічний виступ. Вони його дуже боялися, бо дуже близько був Донецьк, і їм треба було його забирати.

Вони в це вікно Овертона входять, і після цього вже будуть політичні шантажі: «Ви ж бачите, ми можемо і далі піти, давайте сідати за стіл». Їм це потрібно.

Наше завдання класичне — перемагає витриваліший у цій війні. І завдання всіх, зокрема і керівництва країни, — об'єднання суспільства — незалежно, цивільний, військовий, закордонний українець. Об'єднання в єдиному пориві, єдиної родини. І щоби в цій родині відчувалася внутрішня справедливість, що ми всі воюємо. Ось це так. Тоді не буде нічого складного, жодних проблем не буде. І якщо буде внутрішня консолідація, тоді буде [все] нормально, тоді це буде справедливо. А коли цього не буде і будуть хаотичні рухи, тоді будуть проблеми, і на фронті зокрема.

— Ви згадали про те, що між партнерами має бути довіра. Це справді визначальний принцип, тому що навіть інформація між країнами — членами НАТО поширюється на всі країни. Пам’ятаєте, яку еволюцію ми пройшли? Нам західні аналітики говорили, що Україні дихати три доби, а росіяни говорили «Киев за три дня». Зараз цей рівень довіри, наскільки дозволяє нам говорити, що партнери залишаться стабільними, що ті проблеми, про які ми з вами говоримо, все ж західний політикум подолає? І, зрештою, ми говоритимемо не гіпотетично, а абсолютно практично про вступ України до НАТО?

— Я згадав про Польщу при моїх перемовинах із натовцями. Нагадаю, що Польща провела три хвилі люстрації. Вони дійшли до вікової люстрації, коли за віком люди не могли перебувати в людиноненависницьких організаціях на кшталт комуністичної партії Польщі та бути причетними до КДБ. Уявіть собі: вони познімали всіх дипломатів, які закінчували навчання, наприклад, в московських вишах, дійшли до вчителів. Не розстріляли цих людей, а люстрували, усунули від влади на люстраційний період.

А що відбулося в Україні? Вибачте за некоректний вислів: кастрований закон про люстрацію. Коли «свободівці» кричали, щоб забрали [владу] у колишніх поплічників [президента-втікача Віктора] Януковича, що нам відповіли? Ну як?.. Зараз ми щось таке напишемо, що не буде працювати, — і почалося.

Наші партнери також це розуміють, також вміють читати ті закони, і бачать. Якщо потрібно посаду придумати, то ми змінимо назву цій посаді і все-таки людину, яка працювала при режимі Януковича, посадимо на цю посаду. Вони ж також це розуміють. Тому механізм довіри складається з ось таких речей — законодавства, яке очищує владу і показує, що в цій владі не буде людей, які керували Беркутом на Майдані, а зараз мають високі погони, або посідають високі посади в державі, чи посідали. Тому тут влада сама має сказати, наскільки вона хоче цієї довіри.

А щодо початку, що наші не врахували, їхні спецслужби (країн-партнерів щодо стійкості України — Ред.), я би відповів на це так. На початку спрацювала класична суспільна організованість українців, дуже подібна до Революції Гідності, як на Майдані. Швидко організувалися, встали, самі закупили Mavicи, взялися за зброю, бо багато хто воював. Всі організувалися, всі одне одному телефонували. Пам’ятаю, наші одразу — Карпатська Січ, Свобода, Легіон Свободи — зібралися. І всі вже стояли: хто під Києвом, хто де, хто у свою частину.

Що треба купити? Треба купити позашляховик — зібралися, треба купити дрони — зібралися. Тоді ця самоорганізованість українського суспільства і дала змогу вистояти. Але пізніше почала працювати державна система управління. Чи справляється сьогодні державна система боротьби з ворогом як інституція? Отут уже знак запитання.

Подивіться, як державна інституція наших ворогів працює. [У них] чітко: завод хлібобулочних виробів із завтрашнього дня буде випускати дрони. І вони випускають дрони, які знищують нас. Вибачайте, на позицію дійти майже неможливо, бо ти не встигаєш, тебе FPV-шками тупо загасять. У них тих дронів достобіса, але на початку у них цього не було.

Вони запустили державну машину, яка повністю допомагає їм. Вони побачили, що воно є кращим (використання дронів на фронті — Ред.), і в державний спосіб це виконують. Вони не вміють самоорганізовуватись як українці, але їхня державна машина працює. Запитання до нас: чи наша державна машина може так ефективно працювати, як їхня?

— Пане Руслане, зараз ви собі уявляєте, як меншій за розміром, за ресурсами, кількістю людей країні перемогти більшого агресора?

— Тут нічого нового ми не згадаємо. Ми маємо зробити механізм їжака, якого московський ведмідь лапою… Такого їжака, до якого неможливо навіть доторкнутися. Зауважте, Швейцарія, — ніхто навіть не думає [на неї нападати]. Той же Ізраїль. Невеличка країна, навколо неї величезний ісламський світ, який хоче її знищити, і ніхто не може.

Чому Україна не може за своїми можливостями бути [такою]? Бо там усі служать, усі проходять військовий вишкіл. Не хочеш працювати, не хочеш служити, — все, ти не маєш права обіймати посади в державних органах влади, у військових чи поліцейських структурах, платиш більші податки. Тоді це справедливо. Якщо ти, скажімо, у Швейцарії не приїхав на військове навчання, де би ти не був, у якій точці планети, — це кримінал. Ось такою країною має стати Україна.

Тому байдуже в сьогоднішніх технологічних умовах, яка країна, велика чи невелика. Тут треба дивитися на себе, який ти, чи ти готовий до боротьби.