Мешканка села Капітанівка Київської області тьотя Люба (ім'я змінене, а от селище цілком реальне) змушена торгувати зі свого подвір'я через паркан, а не з кіоску, як зазвичай. Діють обмеження, ухвалені Кабміном: тьоті Любі періодично доводиться давати хабаря місцевим поліцейським у вигляді відра з квітами, бо інакше ті взагалі прикриють її мікроскопічний бізнес.
Таких підприємців, котрі у звичайний час знаходилися на межі виживання, а нині не протягнуть і пару місяців у режимі так званого «карантину» і розквітлій у зв’язку з ним корупції, по країні - мільйони.
Держава, ні секунди не сумніваючись і жодного разу не радячись з численними об'єднаннями підприємців, регіональними та галузевими, запровадила ряд драконівських обмежень. Тисячі лишилися без роботи і без доходів.
Заборони і обмеження було введено в дію масово і повсюдно, а от свою частину роботи держава провалила. Це стосуються профілактичних, медичних та інших заходів, котрі мали б потужну дію по попередженню епідемії.
Перший і найбільш очевидний провал — це до сих пір не організований карантин чи примусова самоізоляція на певний період для тих, хто прибуває з-за кордону.
Сам порядок тимчасової ізоляції прибулих було розроблено урядом лише в кінці березня — на початку квітня, через три тижні, як було запроваджено по всій країні обмеження на пересування та підприємницьку діяльність. Хоча мало бути б навпаки, оскільки саме прибулі з-за кордону є найпершим джерелом інфікування.
Але і нині цей порядок не працює, оскільки не розроблена правова база, і не готова інфраструктура для тримання на карантині. У приїжджих спорадично беруть «особисте зобов’язання», котре на практиці ні до чого не зобов’язує в плані дотримання умов карантину.
Другий серйозний і неспростовний провал — це тестування. Воно у нас практично не проводиться. Україна впевнено займає останні місця не тільки у Європі, але і на пострадянському просторі за кількістю тестів на душу населення. (Хоча, можливо, Узбекистан та Молдова оскаржать це ганебне місце України — поки що з цих країн ще не надійшла статистика).
Сусіди — в тому числі Угорщина, Туреччина, Білорусь — зробили в десятки разів більше тестів. Наш показник станом на сьогодні 126 тестів на мільйон населення, в той же час сусіди мають 2−3 тисячі зроблених тестів на мільйон, тобто в 20 разів більше.
Таку різницю не можна ніяк пояснити обмеженістю українських ресурсів — ми аж ніяк не в 20 разів бідніші. Це український уряд в 20 разів менш організований і передбачливий.
При цьому відсутність достатньої кількості проведених тестів — це відсутність надійної інформації про масштаби епідемії. Як у цих умовах, не знаючи нічого напевне про динамку епідемії, уряд збирається з епідемією боротися — питання риторичне.
Слід сказати, що ефективна система тестування вкупі з вчасно запровадженим карантином для приїжджих дозволяє творити чудеса. Приміром, країни Східної Азії, котрі вже пережили у попередні десятиліття шок від інфекцій, нині мають лише точкові обмеження на ведення бізнесу. На вулицях діти там вільно граються на майданчиках, громадське харчування, транспорт і розваги працюють, хоча і місцями у обмеженому режимі.
Це фантастика (для нас), тим більше що Південна Корея, Японія — безпосередні сусіди Китаю, де хворі з’явилися за місяці раніше за нас. Не кажучи вже про Гонконг та Тайвань, де частина населення буквально щодня їздила у Китай і назад.
Це фантастика, але факт. Пропорційні показники цих країн (кількість померлих від коронавірусу на мільйон населення, зростання числа інфікованих тощо) на порядки менше, ніж в Україні.
Отож, можна говорити про східну і західну моделі протидії коронавірусу. Захід — це, як правило, жорсткі обмеження на суспільне життя, однак їх жорсткість пов’язана з тим, що Європа на загал надто пізно відреагувала на епідемію, коли вже були десятки тисяч інфікованих, і відчутне перевантаження медичної системи в окремих регіонах.
В Україні такого, якщо вірити офіційним даним, не було й до сих пір немає, але супержорсткі, багато в чому безпрецедентні навіть для Європи, обмеження ми запровадили, про всяк випадок. Це нам коштує приблизно 5% ВВП щомісяця.
В той же час, на відміну від Європи, у нас провалено завдання з порятунку дрібного бізнесу.
Що можна було б зробити — це, перше, допомогти тим, хто втратив роботу чи кого відправляють у неоплачену відпустку; друге — законодавчо звільнити (хоча б частково) від тягаря орендної плати за приміщення на період бездіяльності бізнесу під час карантину, і нарешті, звільнити від податків. Все це, як правило, роблять у Європі, і все це відсутнє у нас.
У нас, як кажуть, свій шлях, ні Схід, ні Захід.
Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения НВ