В'ячеслав Москалевський, керівник Roshen, пояснив, чому компанія так активно відкриває по всій країні магазини, навіщо президенту кондитерська фабрика в Липецьку і що буде на місці київського заводу
Олег Гавриш
Ц я людина сприйняла день, коли Петро Порошенко став президентом країни, як особисту трагедію — несподіване зізнання для топ-менеджера, який зробив кондитерський бізнес глави держави найуспішнішим в галузі. Але В'ячеслав Москалевський, президент і міноритарний акціонер Roshen, найпублічнішого бізнес-активу глави держави, не соромиться говорити те, про що думає. Він взагалі виявився досить відвертим у розмові з НВ.
Для професійних кондитерів, подібних до рошенівського топ-менеджера, настали непогані часи. Кондитерські вироби минулого року з часткою в 2,9% вийшли на друге місце в загальному обсязі роздрібних продажів в країні. Зростання прибутку показала вся галузь, але безумовний лідер — Roshen: EBITDA компанії — тобто прибуток до податків і амортизаційних відрахувань — склав 3 млрд грн, що недосяжно для конкурентів.
Незважаючи на кризу і війну, Roshen впевнено розвивається: за останні два роки компанія створила представництва в Польщі, Литві, Угорщині, Болгарії, Румунії та Греції. А на батьківщині кондитерський гігант відкриває по 20-30 нових магазинів щорічно.
Москалевський розповів НВ, чому все це стало можливим і наскільки в успіхах Roshen замішаний сам Порошенко.
— У 2017-му кондитерські вироби вийшли в країні на друге місце за обсягом продажів серед всіх видів споживчої продукції. Чому?
— Це пов'язано з тим, що українська кондитерська промисловість конкурентоспроможна. Якщо ви помітили, в магазинах кілограм м'яса коштує набагато дорожче, ніж кілограм шоколаду. Мало того, інфляція практично не торкнулася українського кондитерського ринку. Досить зайти в магазин і побачити, що шоколадка сьогодні коштує відносно дешево.
— Чому в Києві ваші магазини з'являються як гриби після дощу?
— Ми орендуємо приміщення. Більше того, коли ми намагалися ставити МАФи, їх просто зносили, як сталося на Святошино [столичний спальний район]. Відразу хочу сказати: через ці невеликі магазини продається всього лише 5% нашої продукції. Вони виконують рекламну функцію. Тобто "світять" наш бренд.
А відкриваються вони завдяки тому, що ціни на нашу продукцію низькі.
Коли мого бізнес-партнера обрали президентом, це був самий неприємний день в моєму житті
— Скажіть, де продається велика частина вашої продукції?
— 35% йде на експорт, решта — через дистриб'юторів і великі мережі. В [магазинах] АТБ ми продаємо більше, ніж в своїй мережі. Просто фірмові магазини на слуху, вони відкриваються в певних місцях, і скрізь — з вивіскою Roshen. Цього ми і прагнули — стати помітними.
— В країні економічна криза, а ваш бізнес процвітає. Чому?
— Ну давайте я накладу на себе руки, перестану ремонтувати магазини, і у мене теж почнеться криза.
Ми пережили дуже складні часи. Нам непросто дався процес перебудови компанії і відхід від залежності від експорту в Росію.
Другий момент. В Україні у багатьох відсутнє розуміння того, що робити. Вони чекають, коли це [низькі заробітки] закінчиться саме собою. А це не закінчиться. Потрібно готуватися до великої конкуренції. Неважливо, Польща, Румунія, Болгарія, Литва. Там люди працюють на меншій маржі, ніж в Україні. До цього треба звикати.
Ми звикли і перебудували свій бізнес. Для того щоб бути прибутковим, потрібно контролювати свої витрати, змінювати свій асортимент, пристосовуватися. Ми все це робимо.
— Є таке уявлення серед споживачів, що українська продукція гірша за європейські аналоги. А ви як оціните якість того, що робите?
— Я вважаю, що ми конкурентоспроможні. Доказом є низька частка імпорту. І те, що з українською кондитерською промисловістю всюди борються, каже: у нас висока якість. Інша справа, що в українців низька самооцінка. І це великий мінус.
— Чи працює все ще ваше російське підприємство — Липецька фабрика?
— Воно існує. Але давно не працює. Там є якісь основні фонди. Ми потихеньку те, що нам потрібно, перетягуємо сюди, в Україну.
Продати фабрику неможливо: всі будівлі і споруди знаходяться під арештом. Певні люди, наближені до російської поліції або ФСБ, чекають банкрутства, щоб за одну копійку це все забрати. А я не хочу, щоб їм все дісталося за безцінь.
Я скажу так: якщо якісь люди в Росії думають заволодіти фабрикою, то вони заволодіють просто шматком іржавого металу. Тому що все це прийде в непридатність.
Там є три-чотири людини охорони і котельня. Більше нічого нема. І витрачаються гроші на адвоката, який бере участь в судових процесах.
НОВІ СХОДИНКИ: В'ячеслав Москалевський (третій зліва) відкриває відреставровані за його особисті гроші сходи до Національного історичного музею України
— Якщо фабрика не працює, чому Roshen все ще платить з неї податки?
— Я не можу не платити їх. У Росії є податок на нерухомість, від якого неможливо піти. Якщо ви не платите — вас оголошують банкрутом.
— А що завадило продати фабрику?
- Вона цинічно арештована Слідчим комітетом РФ. Коли Путін раптом сказав: він, мовляв, знає, що ми прибуткові, мені стало ясно, що час закриватися. Я ніколи не думав, що ця маленька фабрика стане предметом такої уваги.
Притому що там досі нормально працюють різні українські підприємства. Скажімо, кондитерська фабрика Конті Бориса Колесникова [співголова партії Опоблок], який купив фабрику в Іваново, випускає цукерки, а тут дає нам якісь поради по українському телебаченню, як продавати Липецьку фабрику.
— Предметом уваги фабрика стала тому, що головний акціонер Roshen — президент України.
— Коли Порошенко обрали президентом України, я відразу зрозумів: у нас почнуться проблеми. Так воно і вийшло. Я був одним з тих людей, хто був вкрай не радий тому, що Порошенко став президентом.
— Ви — найприбутковіша кондитерська компанія країни, ваш головний акціонер — президент країни. Складно утриматися, щоб не зв'язати перше і друге.
— Я завжди був прибутковим. Ми навіть кредити брали не так часто. Наша компанія завжди жила за рахунок оборотних коштів. Ми вважаємо, що будь-який бізнес повинен бути прибутковим.
Наша компанія процвітала і раніше, коли Порошенко не був президентом. Всі починають забувати про це. Коли мого бізнес-партнера обрали на цю посаду, це був найнеприємніший день у моєму житті. Тому що я зрозумів: тепер мені треба виправдовуватися, чому ми заробили гроші на цукерках.
Але у мене виникає зустрічне запитання: чому наші конкуренти неприбуткові? Що трапилося? Чому потрібно бути збитковим?
У нас є правило, якого ми дотримуємося: ми заробляємо гроші і вкладаємо їх в нові засоби виробництва. Зокрема, зараз будуємо в Борисполі фабрику — це наступний крок. А гроші, які туди вкладаються, — це прибуток, який ми заробили на кондитерських виробах.
— Розкажіть докладніше про цей проект.
— Там зараз добудовується заводська будівля, а потім ми будемо наповнювати її обладнанням. Ми називаємо це бісквітною фабрикою. У Радянському Союзі кондитерські фабрики були багатоверстатними: вони робили і печиво, і карамель, і шоколад, це все одночасно.
Але технологія виготовлення карамелі відрізняється від технології печива і шоколаду. Наприклад, у Вінниці у нас — шоколадна фабрика, в Кременчуці — карамельна. А ось ця [в Борисполі] буде бісквітна. Вона буде займатися тільки борошняними виробами.
— А що буде з колишньою фабрикою імені Карла Маркса, що розташована майже в центрі Києва?
— Вона потихеньку перетворюється на пам'ятник. Цього року ми переїжджаємо в заводську будівлю, там буде офіс нашої компанії. Крім цього, ми хочемо дати цій фабриці нове життя. Умовна назва — Рошен Плаза.
Територія фабрики повинна перетворитися на суспільний простір. Наприклад, наступного року ми хочемо, щоб там відкрився безкоштовний каток. Через рік в цій будівлі ми відкриємо магазин з постійно діючою маленькою лінією, щоб кожен бажаючий міг прийти і побачити, як роблять шоколад.
Крім цього, ми хочемо створити там щось на зразок технічного музею або fab lab — невелику фабричну майстерню, де можна виготовляти якісь деталі на верстатах. Зараз ми ще перебуваємо в пошуку концепції.
У центрі міста займатися виробництвом безглуздо. Сюди складно приїхати і складно виїхати.
— Який прибуток ви очікуєте за підсумками року?
— Я вам можу сказати, що EBITDA кондитерського бізнесу була близько 3 млрд грн.
— Якщо Roshen настільки прибутковий, що завадило Порошенку продати компанію, як він це обіцяв зробити, будучи кандидатом в президенти?
— А ось цього я не знаю. Я свій пакет акцій нікому не обіцяв продавати. І був в подиві, коли він сказав, що продасть саме Roshen. Адже у нього є не тільки ця компанія. Чому не обговорюється крахмало-патоковий комбінат або агробізнес? А обговорюється саме Roshen?
— Якщо Порошенко продасть свою частку, ви залишитеся акціонером?
— Не знаю. Я можу сказати наступне: знаючи, як працюють компанії, які купили Nestle або Kraft, я навряд чи буду працювати з цими транснаціональними корпораціями. І навряд чи буду потрібен їм.
Такі компанії мають потребу не в особистостях, а в виконавцях. А я все ж таки не людина системи. І я вважаю, що Україну можуть витягнути тільки українські інвестори і жителі України.
— Як ви поставилися до неоднозначної реакції киян на будівлю Театру на Подолі, будівництво якого профінансував Roshen?
— Спокійно. Я ж тут живу. Ми зайнялися цим проектом завдяки Діані Поповій, керівнику департаменту культури Київміськадміністрації. Вона сказала: в місті повний завал, купа недобудованих об'єктів. Я кажу: добре, дайте подивитися список. Він був довгим.
Серед безлічі об'єктів в руїнах був і Театр на Подолі. На його місці стояло якесь вічне будівництво за зеленим парканом, до якого всі звикли.
Його потрібно було або знести і будувати з нуля, або зробити там парк. Але виникла дивна ситуація: на будівництво театру було вже списано 40 млн грн, які хтось вкрав. Тому просто знести театр ми не могли, адже тоді у чиновників виникало питання: хто ж відповість за ці гроші? Якщо не будемо зносити, тоді треба запрошувати архітектора і створювати новий проект саме театру. Тому що старий проект був розрахований всього на 120 глядачів. Зараз — 240 або 270.
До речі, будівництво розпочалося з того, що там знайшли скелет зниклого американського громадянина. Він ходив по дахах, впав у вентиляційну трубу і там пролежав. Знайшли скелет з фотоапаратом.
— Будівля спірна по дизайну...
— Я залучив архітектора. Я не займався хуліганством. Це ключове.
До чого я прийшов. Що всі проекти, якими я захочу займатися, буду спочатку публічно показувати. Не буду займатися підпільництвом, це однозначно.
Мене намагалися звинуватити, що в будівлі є якась комерційна складова. Я намагаюся пояснити, що це частина прибутку від цукерок, яку хотілося б повернути людям у вигляді театру. Знижки не даю, але театром можу повернути.