Якщо порівнювати з Кримом, то блокада анексованого півострова, на відміну від блокади Донбасу, ускладнювала життя, перш за все людям: кримчанам, українцям, росіянам. Але не великого бізнесу.
Крім слабо індустріалізованих, великих олігархічних інтересів там немає. Це туристичний, курортний регіон. З Донбасом ситуація прямо протилежна: на нього зав'язана традиційна українська індустрія і традиційна олігархічна економіка, яка сформувалася ще при Кучмі. Інтереси українських олігархів дуже пов'язані з Донбасом і поставками на/з нього. Яскравий тому приклад – Рінат Ахметов, який контролює українську енергетику, видобуток вугілля на Донбасі тощо. Відповідно, для нього це питання принципове.
Останнім часом у Ахметова, судячи з усього, складаються, непогані стосунки з адміністрацією президента. Прикладом тому служить неформальна підтримка влади з боку Опозиційного блоку. В ході так званого тарифного Майдану, Опоблок, що називає себе єдиною справжньою опозицією владі, не приєднався до протестувальників.
Здається, відносини Порошенко з великим бізнесом починають налагоджуватися. Та й у цілому, ніхто не хоче йти проти інтересів великого бізнесу.
Позиція президента і уряду мені здається абсолютно неконструктивноюЗа моєю версією, ще однією стороною інтересів виступає партія Самопоміч, де-факто, що перебуває в опозиції до президента та уряду. Зараз Садового б'ють по найбільш болючому питанню – сміття, а Порошенка у відповідь б'ють по його найболючішому питанню – питанню продовження економічних відносин з ворогом і окупантом.
Блокада ОРДЛО не є панацеєю від усіх бід і не є оптимальним рішенням. Разом з тим, сформована раніше ситуація теж була ненормальна, а влада, зі свого боку, нічого не робила, щоб змінити її.
Як і три роки тому, ми повністю залежні від донбаського вугілля. Це ненормально з позиції національної безпеки і національних інтересів. Я не можу підтримувати всіх методів, якими блокуються поставки, але більш ефективного способу підняти це питання і змусити владу щось робити, мабуть, немає. Позиція президента і уряду в цій ситуації мені здається абсолютно неконструктивною. Вони повинні визнати, що ми досі залежимо від донбаського вугілля, визнати, що ця ситуація ненормальна і запропонувати варіанти її вирішення.
Нарешті, зазначу, що політичні чвари не викликали б такого резонансу в суспільстві, якби за ними не стояла серйозна проблема – ненормальна практика підтримки окупанта і формувань, які ми називаємо терористичними. Це державна шизофренія, і вона не може не викликати невдоволення в суспільстві.
Більше поглядів тут