2016 й був на диво вдалим роком для головного начальника Росії. Воєнна операція в Сирії, як і було задумано, повернула Путіна в число світових лідерів. Йому, з ким не бажали спілкуватися керівники провідних держав, стали мало не щодня телефонувати прем'єри і президенти західноєвропейських країн. Навіть гордий Обама зціпивши зуби був змушений говорити з господарем Кремля. Ясна річ, загиблі в Сирії військові, як і ансамбль Александрова, представляються тепер супутніми втратами, неминучими для успішної військової операції.
При цьому світовий розвиток, схоже, дає Путіну відмінний шанс для реалізації його політики. Ще недавно здавалося, що глобалізація, яка, крім об'єднання ринків, передбачає пошук спільних підходів до вирішення політичних проблем і, головне, наявність спільних цінностей, є головним світовим трендом. Володимир Путін з його впевненістю в тому, що світ влаштований так само, як 70 або 170 років тому - великі держави утворюють такий собі «концерт», який і визначає, як жити «маленьким», - виглядав безнадійно відсталим.
І раптом сталося диво. «Ялтинський стіл», за яким «великі» вели свої дискусії і який, як здавалося, існував виключно в голові головного російського начальника, раптом знову став реальністю. У Сполучених Штатах, провідній країні Заходу, до влади прийшов Дональд Трамп, людина, яка, судячи з його заяв, дотримується приблизно таких же поглядів на зовнішній світ, що й Володимир Путін. А ще до шокових виборів в Америці Великобританія проголосувала за вихід з Євросоюзу. У Європі стрімко набирають популярність політики, які ратують за повернення до «національних» держав.
2016 й виявив жахливий розрив в цінностях не між розвиненими державами та іншими країнами. Розрив в цінностях стався між елітами розвинених держав і їх народами. У Росії надзвичайно популярна теорія про те, що глобалізація стала вигідною горезвісному «золотому мільярду» і веде до зубожіння решти. Підозрюю, що в результаті глобалізації утворився принципово інший «золотий мільярд» - в кожній конкретній країні кілька людей щиро вірять в права людини, незалежно від статі, раси, соціального походження і сексуальної орієнтації, так само як в толерантність і політкоректність. Однак ці їх цінності рішуче не розділяються переважною більшістю населення їх країн. Ще вчора здавалося, що це «відстала» Росія з її історією татарського ярма і багатовікового рабства приречена плестися позаду розвинених держав з їх освіченими народами. На жаль, сьогодні, після обрання Трампа і британського Brexit, з'ясувалося, що американський «роботяга» за поглядами не дуже відрізняється від російського.
Так вийшло, що деяка частина жителів наших країн (в США вона, звичайно, набагато більша, ніж у Росії) живе, керуючись зовсім іншими цінностями, ніж більшість населення. І вона, ця більшість, вимагає прийняття своїх цінностей, цілком примітивних, будемо відверті, уявлень про світобудову. Абсолютна підтримка населенням Путіна, Brexit, Трампа як президента найпотужнішої і найвпливовішої країни в світі - це відповідь на претензію інтелектуалів правити світом. Окремо треба сказати, що захоплена своєю перевагою еліта стала прощати своїм «обраним» грішки, які ставали все більшими й більшими: корупцію, кумівство, підробки. Думали, що «проли» цього не помітять чи не зрозуміють. Виявилося, що прекрасно все помічають. У цьому сенсі дуже показовий американський телесеріал «Картковий будиночок», в якому автори зробили вбивцю президентом США. Таке було неможливо ще років десять тому. Це відображення абсолютної недовіри народу (з цієї недовіри і виріс Трамп) до існуючої еліти. В результаті світ відкинутий на півстоліття назад. Чи то тому, що еліти в своєму захопленні глобалізацією занадто швидко забігли вперед, не перейнявшись переконати більшість у правильності своїх поглядів. Чи то тому, що сам шлях виявився хибним.
У цій ситуації загальної невизначеності Володимир Путін почувається, як риба у воді: грає, інтригує, комбінує. Лідери США, Франції, Великої Британії не бажають створювати «концерт» щодо Сирії. Добре, ми швиденько зварганимо інший «концерт» - з Туреччиною і Іраном як головними гравцями. І плювати на те, що інтереси учасників рішуче розходяться: Тегеран (як і Москва) робить ставку на збереження режиму Асада, Анкара, навпаки, націлена його змістити. Головне, що, коли не вдалося зібрати великий ялтинський стіл, маленький «столик» на трьох дуже навіть вийшов.
Путінська зовнішньополітична ефективність в умовах теперішньої невизначеності в міжнародних справах пояснюється досить просто. Уявімо собі втілення типового голлівудського сценарію-катастрофи в реальності: в мегаполісі вимикають електрику, водо- і газопостачання, зникає телефонний зв'язок і Інтернет. Коротше кажучи, люди миттю позбавляються всіх звичних благ цивілізації. Хто більше за інших адекватний у цій неадекватною ситуації? Високочолий професор? Законослухняний буржуа? Зовсім ні. У цій ситуації у виграші опиняється вулична шпана. Та сама, яка твердо знає, що бити треба першим.
Але щастя міського хулігана зовсім не вічне. Досить скоро в мегаполісі встановлюється порядок. З'являються влада і поліція. І тут таки з'ясовується, що хуліган так хуліганом і залишається: нахабним, але кволим мешканцем підворіття. Йому нічим довести право на участь в загальносвітовому «концерті». Адже навіть його військова могутність має очевидні обмеження - населення, що старіє, яке не здатне забезпечити мобілізацію 5-мільйонної армії, союзники в критичний момент, напевно, розбіжаться, промисловість не здатна почати масове виробництво озброєнь. «Ласкаво просимо в парк Юрського періоду», - з іронією зауважує Лілія Шевцова. І через свої вельми обмежені ресурси Росія зовсім не стане головним хижаком.
Слід визнати, що в попередні роки західні держави вважали за краще не звертати уваги на путінські ескапади. А ось за нового світовому порядку рахунок піде зовсім інший. Оком не змигнеш, як оточений ультраконсерваторами Дональд Трамп, зовсім не обтяжений толерантністю Обами, задасть Путіну просте запитання: «А що ти, власне, можеш пред'явити на забезпечення своїх світових амбіцій?» І в сухому залишку неминуче залишиться ядерна зброя. Ще недавно путінський шантаж працював. Західні лідери, щиро вважали, всупереч відомому постулату Рейгана, що немає нічого важливішого за мир, щоразу пасували, коли Кремль починав погрожувати застосуванням ядерної зброї. Але далеко не факт, що Дональд Трамп, що вже цікавиться можливістю використовувати ядерну зброю, не спробує відповісти Путіну тією ж монетою. І два крутих хлопці можуть загратися, піднімаючи ставки. На наше загальне нещастя. Зовнішньополітичне везіння Путіна загрожує обернутися нашою спільною невдачею.
Текст опублікований з дозволу автора.
Більше поглядів тут