Якою повинна бути національна ідея для України? Відкриваємо Конституцію, 1-ша стаття: "Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава".
Тільки тут одна неточність: не "є", а "повинна стати".
Дійсно, чи є Україна насправді "суверенною і незалежною"? В цілому, обговорюючи зовнішньополітичні орієнтири українців, я любила демонструвати таку картинку: висить українець над прірвою, однією рукою тримається за прапорець Євросоюзу, іншою — за прапорець Росії. Дійсно, ми довгі роки були залежні від ціни на нафту і газ. Тепер — вимушено — ні. Тепер щосили тримаємося обома руками за один прапорець. Дасть МВФ черговий транш чи ні? Нададуть нам летальну зброю чи ні? Звичайно, це інша якість залежності, більше того, часом саме тиск Заходу змушує проводити необхідні реформи. Але погодьтеся, це все важко назвати незалежністю.
Про "соціальну" державу не варто й згадувати — пенсіонери стануть нервово сміятися. "Правова держава" — ще веселіше: досить подивитися будь-які міжнародні рейтинги, присвячені корупції, а довіра до правової системи серед українців стабільно найнижче серед усіх європейських країн.
"Демократична держава"? До певного моменту — так, принаймні, вибори в Україні дійсно були змагальними, більше того, майже на всіх парламентських і президентських виборах (за винятком другого терміну Леоніда Кучми) перемагала опозиція. Ось тільки незабаром після всіх виборів громадяни висловлювали недовіру до ними ж обраного органу влади. Більше того, вважали, що не мають можливості впливати на рішення, які приймає влада. А це вже не зовсім демократія.
Щоб зрозуміти це та інші численні парадокси суспільної свідомості, наведу відповіді на одне питання, яке стабільно ставиться в моніторингу (щорічному опитуванні) Інституту соціології НАН України: "Що об'єднує українців?". Найпопулярнішими стабільно були дві відповіді: "віра в краще майбутнє" і "невдоволення владою".
Очевидно, що основним критерієм вибору влади є "віра в краще майбутнє", яке ця влада повинна забезпечити. А тому що не "забезпечує" — то "невдоволення" і вибори нової влади - такої, яка обіцяє "краще майбутнє".
І, очевидно, цей патерналізм — надії, що з небес все ж таки спуститься коли-небудь божественна влада, яка все ж забезпечить "краще майбутнє", — і є ключовою причиною того, що національна ідея України залишається мрією, вірою, статтею в Конституції, а не реальністю. І так буде до того часу, поки ми продовжимо гратися в мовні баталії замість того, щоб об'єднатися навколо ідеї правової, суверенної, соціальної і демократичної держави.
Текст опублікований в журналі Новое Время за 6 жовтня 2017 року в рамках теми номеру "Національна ідея". Републікація повної версії тексту заборонена
Новое Время запрошує на лекції наших відомих колумністів Діалоги про майбутнє. Детальна програма тут
Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения Нового Времени