Кандидат у президенти Франції Франсуа Фійон опинився в центрі корупційного скандалу. Через це він вочевидь втрачає підтримку, через що практично не має шансів на вихід до другого туру голосування. Такі речі як корупція в західному політичному світі не прощаються. Тому, боюсь, мова йде вже лише про двох реальних кандидатів, які будуть між собою боротися. Але серед них не буде Фійона.
Попередні прогнози вказують на те, що до другого туру виходять Еммануель Макрон, партія "Вперед", та Марін Ле Пен, партія "Національний фронт". З цього можна зробити висновок, що та частина французьких виборців, які розчарувалися у Фійоні через його корупційні оборудки, в переважній більшості перетікатимуть до Макрона. Навряд чи помірковані виборці, які б голосували за Фійона, можуть змінити свої погляди настільки, щоб голосувати за радикальну і абсолютно неадекватну Ле Пен. Тому, думаю, навіть у такому грубому наближенні, йдеться саме про те, що переважна більшість віддасть свої голоси за Макрона, а якась, можливо, просто відмовиться від участі в голосуванні.
Ці вибори у Франції, на мою думку, справді є принциповими. Тому що, як і у випадку з Нідерландами, йдеться про боротьбу не тільки персоналій, а й тенденцій. Тенденцій на збереження європейського лібералізму і тенденції нахабного популізму та євроскептицизму у своїй найгіршій формі. І мені здається, що в цьому плані для французів теж будуть гарним прикладом підсумки виборів у Нідерландах, де все-таки, попри шалену антиєвропейську пропаганду, яку вели і в тому числі з Росії, голландці проголосували за збереження як європейського курсу, так і європейського мислення. Цей тренд, який ми зараз побачили в Нідерландах, буде підтриманий і у Франції, а восени – і в Німеччині. Мені здається, що ці ліво- чи праворадикальні сили, які ми спостерігаємо в тих чи тих країнах, вичерпають себе на ключових виборах у цих країнах і продемонструють, що насправді Європа, попри очевидні проблеми, які вона зараз переживає, залишається на своєму шляху і він буде незмінний.
А нам в свою чергу потрібно ставити питання "що ми можемо запропонувати Макрону для того, щоб українсько-французькі відносини набули ще більшого практичного значення для обох сторін". Допомагати нам зараз безумовно потрібно, але лише в тому, щоб ми допомогли самі собі. Якщо ми зможемо запропонувати свій порядок денний, який буде насичений і матиме ті речі, які зацікавлять ту саму Францію, ситуація буде зовсім іншою.
Що сьогодні хвилює Францію у випадку України? Яким чином треба покінчити з російською агресією на сході і як треба деокупувати Крим? Якщо ми будемо здатні запропонувати реальні серйозні речі, наприклад, як посилити тиск на Російську Федерацію, або як змусити її виконувати власні зобов’язання, чи як змусити її враховувати інтереси європейської спільноти, то такі пропозиції будуть цікавими для наступного французького президента. Якщо ми будемо йти з протягнутою рукою та просити лише допомоги, то навряд чи це буде надто привабливою картинкою. Якщо ми запропонуємо французькій стороні економічну співпрацю під реформи нашої судової і політичної системи, під боротьбу з корупцією, то такі пропозиції будуть цікавими для всіх, зокрема і для Франції.