Днями я вплутався в емоційну дискусію про те, яким повинен бути мер Києва. Ми з товаришем оцінювали кандидатури Віталія Кличка і Дмитра Гордона – цілком, до речі, реальний розклад на майбутні вибори київського міського голови.
"Києву потрібен активний мер, а не як зазвичай – підписав розпорядження, затвердив призначення", – доводив я. Поясню, що я маю на увазі. Київ – дуже перспективне місто, і мені не хочеться, щоб він був скупою на враження східно-європейською столицею, як якась Подгоріца або Скоп'є.
Добудувати мости, ревіталізувати радянську житлову нерухомість, заробити мільярд доларів на розумному продажу міської землі та муніципального майна – ось як я бачу завдання мера української столиці. Чесно скажу, мені мало парку Наталка на Оболоні. Хоча б тому, що я живу в зовсім іншій частині міста.
"Ти просто багато де побував, ось і судиш зі свого досвіду, – заперечував мені друг. – У тебе завищені очікування". Ось тільки боюся, що очікування у мене ніяк не завищені. Занижені вони у тих киян, які звикли до торгово-шаурмячного хаосу на станції метро Академмістечко і спокійно сприймають вид покинутого міського кінотеатру, порослого зеленню і обнесеного парканом з рекламою легких наркотиків у Телеграмі.
Українцям пора дивитися на дійсність, яка їх оточує, з висоти глобальних стандартів і глобального порядку денного. Все те, що ми сприймаємо нормою в європейських містах, має підвищувати наші вимоги до міста, в якому ми живемо.
Чим займаються, наприклад, київські заводи Електронмаш, Меридіан, Кристал? Я про них нічого не чую в новинах провідних ЗМІ. Часом тільки з'являються новини про спробу рейдерського захоплення землі цих заводів, та й то на маленьких районних ресурсах, які читають від сили сто осіб. Якесь безнадійне лихоліття повисло над бізнес-активами столиці, які могли б заробляти і працевлаштовувати, але замість цього стають темою для Інстаграм-сторінок міських блогерів, які працюють в стилістиці "тлен і безвихідь".
Якби те ж відбувалося в Бостоні, то негаразди в розвитку міського бізнес-середовища давно стали б темою слухань в Конгресі з ініціативи місцевого сенатора. Були б підняті всі муніципальні документи про земельні рішеннях, комунальну нерухомість, транспортне і житлово-комунальне регулювання в проблемних районах.
Ми ж звикли, що, мовляв, Київ – це ж Київ, тут завжди є місце безладу і хаосу. Нічого з цим не поробиш, треба жити далі – їсти мюслі на сніданок, жати залізо в спортзалі, ходити на модні кінопрем'єри і заводити собачок-коргі, щоб ефектно позувати з ними для своєї аудиторії в соціальних мережах.
Але ж ні. Так справа не піде. Вимагати порядку – це не завищені очікування журналіста, що побував у багатьох європейських і заокеанських столицях. Це нормальна реакція міського жителя на те, що він бачить навколо себе кожен день.
Перейдемо від муніципальної тематики до загальноукраїнської. Мені час від часу пишуть журналісти і активісти з регіонів з проханням поділитися баченням того, що відбувається в українській політиці. Розкажіть, наприклад, що ви думаєте про конфлікт прем'єра Володимира Гройсмана з екс-міністром фінансів Олександром Данилюком.
Мені є, що про це сказати. І навіть додам – відносно похвально, що українці такими темами цікавляться. Але фокус політичної уваги і розбір конфлікту між Гройсманом і Данилюком не замінить проникнення нашої уваги в глобальний порядок. У те, чим живе весь світ.
Нагадаю, в Україні діє Академія наук. З бюджетом, пільгами і житлом для її співробітників. В Україні працюють університети – теж за рахунок платників податків. В Україні діє так званий фонд президента для стимулювання розвитку науки з бюджетом в 1 млрд грн. Але ось де, дозвольте поцікавитися, український центр досліджень штучного інтелекту? Чому сучасні біотехнології обговорюють в гуртожитках аспірантури біофаку університету ім. Т.Г. Шевченка, а не в лабораторії з багатомільйонним бюджетом?
Коли я бачу рекламу елітної німецької оправи для окулярів у метро, то впадаю в розпач. Чому таку оправу не можна виробляти в Україні? Коли я бачу в супермаркеті розшарування сортів шампуню на якісний європейський і абиякий українського виробництва – у мене падає настрій. Мені прикро, що українське часто стає синонімом поганої якості.
Від цих питань не врятує наше детальне розуміння суті конфлікту між Гройсманом і Данилюком, Петром Порошенком і Ігорем Коломойським, Валерією Гонтаревою і Юрієм Луценком. Ми так звикли стежити за тим, як крадуть наші гроші, що зовсім забуваємо турбуватися про те, щоб країна – як економіка, як ринок, що розвивається – ці гроші заробляла. Так, і за корупцією стежити важливо, але й економічний розвиток випускати з уваги не варто.
Ми так радіємо, коли міністр інфраструктури Володимир Омелян обіцяє відкрити дослідницький центр Tesla в Україні. Адже це так модно, глобально, перспективно. Але ось стає прикро за дослідний центр авіазаводу Антонов. Чому він не модний? А адже на його продукцію є ринок – динамічний, цікавий, здатний збагатити як саму компанію Антонов, так і всю країну разом з нею.
Наведу ще один приклад того, як Україна відстає від глобального порядку. Один мій знайомий звільнився з київського офісу EY, гіганта аудиторського і консалтингового бізнесу, через нецікаву роботу. Йому доводилося цілими днями перекладати з англійської на українську і навпаки документи про податкове регулювання. Чому? Тому що клієнти цікавляться, як заощадити на українських податках. Знаєте, чим займається колега цього мого знайомого, який працює у великому консалтингу в Австралії і з яким я також спілкуюся? Вивченням місцевого ринку фенів для волосся, щоб допомогти клієнту успішніше продати фен австралійського виробництва.
Ось це дуже важлива різниця: в Україні типовий бізнес-консультант допомагає клієнту мінімізувати податкові зобов'язання, а в Австралії – допомагає розробити таку модель фена місцевого виробництва, яка викликала б захват у потенційних користувачів. Про різницю між ВВП України та Австралії я взагалі мовчу.
Тож давайте все-таки дивитися на Україну глобальним поглядом і намагатися привносити в її життя те, що ми бачимо в розвинених західних і не тільки західних демократіях. Спокуса жити новинами нашого місцевого болота – це проблема недостатньої залученості в глобальні політичні і бізнес-процеси. Пульс світової економіки б'ється не тільки в Нью-Йорку і Парижі, але також в Києві, Львові та Одесі.
Давайте не знижувати наші вимоги до керівництва країни і окремих міст. Ми від багатьох чинників втомилися за останні кілька десятків років, але ж немає нічого приємнішого, ніж навести порядок в домі, де живеш і плануєш жити далі. Зробити якісний ремонт, винести мішки зі сміттям, розвісити модні картини на стінах – і прокинутися одного ранку зовсім в іншому настрої.
Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения Нового Времени