У 2015 році в прифронтовому селі Кримське українські війська перейменували вулицю, названу на честь радянського світоча, на «вулицю Джона Маккейна». Військові прикріпили аркуш паперу, на якому був надрукований портрет американського сенатора, на електроколонку, – щоб це було офіційно. Мабуть, ім'я Маккейна означає «герой» для всіх, хто бореться за свободу.
Республіканець від Арізони помер в суботу від пухлини головного мозку: за чотири дні до свого 82-го дня народження. Я впевнений, що після смерті Маккейна багато будинків і вулиць в Америці перейменують на його честь.
Але для мене одним з найяскравіших свідчень якості життя Маккейна є те, що на Сході України в зоні бойових дій, є вулиця, яка носить його ім'я.
Він був прикладом для всіх, хто бореться за свободу Джон Маккейн відрізнявся багатогранністю: він був батьком, чоловіком, сенатором, кандидатом у президенти, льотчиком-винищувачем, військовополоненим. Він також був прикладом для всіх, хто бореться за свободу. Зокрема для українців, які витримали революцію і війну, щоб отримати свободу вибирати власне майбутнє – як суверенної, демократичної нації, вільної від тиранії Росії.
У грудні 2013 року Маккейн був у Києві на Майдані і підбадьорював хоробрих демонстрантів, які пізніше скинули жорстокий проросійський режим Віктора Януковича. «Ми тут, щоб підтримати вашу справедливу справу, суверенне право України визначати свою власну долю вільно і незалежно», – сказав Маккейн українським демонстрантам.
З 2016-му, на Новий рік, сенатор з Арізони відвідав прифронтове українське місто Широкине. Він зробив цей сміливий вчинок, щоб продемонструвати солідарність з українськими військовими, які щодня зазнавали обстрілу з боку російських військ (так триває й досі).
У Маккейна було послання президенту Росії Володимиру Путіну. «Я хотів би сказати Путіну, що він ніколи не зможе позбавити українців свободи і незалежності, - сказав Маккейн солдатам. – Ваша боротьба – це наша боротьба».
В Україні, як і в Америці, Джона Маккейна запам'ятають героєм.
«Ми ніколи не забудемо його неоціненний внесок у розвиток демократії і свободи в Україні, що він підтримував нашу державу, - написав президент України Петро Порошенко в Twitter. – Пам'ять про Джона Маккейна залишиться в наших серцях назавжди».
Звички
Кожен пілот знає, що після того, як ви посадите свій літак, настає особливий момент.
Ви прирулюєте на своє місце для паркування, зменшуєте швидкість і утримуєте гальма, виключаєте двигун (або двигуни). Після хаосу, стресу, припливу сил, радості, занепокоєння, затишшя, трепету, екстазу, страху, зосередженості і майже дзен-потоку – після всього, що тільки політ може зв'язати разом, ви в тиші і спокійні.
Спочатку виникає відчуття полегшення. Але незабаром воно перетворюється на щось більше: бажання зробити все це знову. Для пілотів єднання з небесами м не тимчасовий стан, яким ми насолоджуємося. Він стає природним, до нього хочеться повертатися знову і знову.
Сміливість дуже схожа на все це. Якщо ви проявите хоробрість перед лицем страху м навіть тільки раз – легше зробити це знову і знову, поки мужність не стане звичкою.
Життя Джона Маккейна підтверджує цю істину.
Обов'язки
У 1973 році Джон Маккейн повернувся у США після п'яти з половиною років полону в Північному В'єтнамі. Маккейна можна було б зрозуміти, якби він вирішив прожити решту життя в мирній безвісті. Після всіх катувань, яких він зазнав, всіх втрачених років, Маккейн, здавалося, виплатив всі борги своєї держави і зробив достатньо, щоб отримати життя, в якому є місце гонитві за щастям.
Але виявилося, що, повернувшись на американську землю в 1973 році, Маккейн тільки розігрівався – основна частина його служби в США була ще попереду.
«У в'язниці я закохався в свою країну, – писав Маккейн в книзі «Віра моїх батьків: сімейні мемуари». – Я любив її до цього, але, як і більшість молодих людей, моя прихильність була не більше ніж простою оцінкою зручностей і привілеїв, якими користувалися більшість американців. Вона вважалася цілком очевидною. Тільки коли я втратив Америку на якийсь час, я зрозумів, наскільки люблю її».
Правильні вчинки
Багато що було написано про нелогічну природу героїзму. Зокрема, Чарльз Дарвін захоплювався цією ідеєю. На перший погляд може здатися, що героїзм суперечить тезі Дарвіна про те, що кінцева мета будь-якої живої істоти – вижити, щоб він міг передати далі свій особистий набір генів. Що ж тоді змушує героя навмисно ризикувати своїм життям, щоб отримати шанс на порятунок чужих генів? Чому хоробрий солдат кидається на лінію вогню, щоб перетягнути поранених товаришів по службі в безпечне місце, ризикуючи своїм генетичним безсмертям заради чужого? Чому, будучи на межі смерті і страждаючи від жорстоких тортур, людина відмовляється від дострокового звільнення з в'язниці в Північному В'єтнамі?
Для Маккейна все було просто: він повинен був дотримуватися кодексу честі військовополонених США і проявляти солідарність до таких же бранців, як він.
Але давайте подивимося правді в очі: такі самовіддані дії кидають виклик егоїстичним інтересам – в дусі природного відбору. У більшості з нас при таких обставинах спрацював би перемикач, і ми вже точно не хвилювалися про щось видатне.
Звичайно, люди – не просто автомати з природного відбору. Усередині наших черепних коробок відбувається щось більше, ніж довічна відданість просуванню нашої особистої ДНК. Нами також рухають незбагненно складні й часто нелогічні імпульси наших емоцій, які іноді змушують нас йти на смерть з почуття обов'язку – щоб послужити справі, більшій, ніж ми самі.
Це правда, що надзвичайний героїзм і звичайне боягузтво гарантують виживання нашого виду. Ось чому в момент кризи більшість людей урочисто стоїть на узбіччі, а герої опиняються на кілька кроків вперед. Ось чому більшість з нас ніколи б не терпіли випробувань життя Джона Маккейна і не зберегли б хоробрість, честь і відданість обов'язку, які він незмінно виявляв.
Факелоносець
Не всі ми можемо бути героями. І не всі ми можемо жити, як жив Джон Маккейн. Але герої надихають нас на більш гідне і краще життя. Зрештою, герої, такі як Джон Маккейн, – це килі, які не дають вітрильнику людства перекинутися під впливом наших власних егоїстичних інстинктів.
Це важливий урок для американського народу. Кожен американець наділений важким тягарем відповідальності, – більше, ніж громадяни будь-якої іншої нації. Американці – факелоносці обіцянок свободи. У всьому світі мужні люди готові боротися, щоб отримати життя і свободу, які є у американців і які вони часто сприймають як належне.
Я бачив це на власні очі, коли був у боях з українськими солдатами, курдськими пешмергами, воїнами в Афганістані і навіть зі старими поборниками свободи з Тибету, які колись боролися проти китайського вторгнення на свою батьківщину. По правді кажучи, США залишається маяком надії для тих людей, які хочуть жити вільно: навіть якщо ми, американці, цього не знаємо.
Так, в наш час ми не зможемо повністю реалізувати обіцянки, дані батьками-засновниками. Але ми ще в ділі. І краще б нам ніколи не здаватися – адже весь світ спостерігає. Джон Маккейн якось написав: «Ніщо в житті не є настільки значущим проявом свободи, ніж боротьба за справу, більшу, ніж ви – щось, що захоплює вас, але не визначається одним лише вашим існуванням».
Джон Маккейн прожив життя, гідне тих благ, у яких він народився. Ми повинні шанувати його, роблячи те ж саме.
Переклад НВ
Новое Время володіє ексклюзивним правом на переклад і публікацію колонок Нолана Петерсона. Републікування повної версії тексту заборонене
Оригінал опубліковано на The Daily Signal
Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения Нового Времени