У нас багато кажуть і пишуть про кризу читання. Але інтерес до книжкової продукції в Україні все ж підвищений. Підтвердження — свіженькі скандали цього спекотного літа, спровоковані саме книжками.
У липні відразу три громади — на Одещині, Волині та Івано-Франківщині — забили на сполох: дитяча книжка пропагує розпусту. Мова про комікс новозеландської письменниці та художниці Кейті О’Нілл Принцеса+принцеса: довго і щасливо. Помітили книжку в бібліотеках своїх міст небайдужі громадяни. А депутати домоглися вилучення примірників, які, на думку громадськості, пропагують лесбійські стосунки. Чим зазіхають на традиційні українські цінності, в тому числі — сімейні. Назвемо таку пильну спільноту умовно консервативною.
Передплатіть, щоб прочитати повністю
Нам необхідна ваша підтримка, щоб займатися якісною журналістикою
У серпні спалахнув ще один скандал. Схожий — і водночас дзеркальний. Бо цього разу пильна громадськість, яку умовно назвемо ліберальною, виявила серед книжок, призначених для бібліотек, твір Марини Ланге Щоб у 16 не було запізно: Психологічні поради на кожен рік життя дитини. Зміст книжки визначили архаїчним та сексистським. А уявлення авторки про чоловічі та жіночі ролі в сучасному суспільстві — стереотипними та консервативними. За короткий час громадськості вдалося досягти великого результату: книжку не закуповуватимуть до бібліотек.
Такі речі — не прецедент, а тенденція
Так, саме держава стала в обох випадках цапом-відбувайлом, каменем спотикання та головним арбітром. Адже обидві скандальні книжки, адресовані дітям та підліткам, були відібрані свого часу експертами Українського інституту книги (УІК). Кілька сотень примірників придбали для бібліотек державним коштом. У обох випадках, з обох таборів, умовно консервативного і умовно ліберального, звучала однакова фраза: «На що витрачаються наші гроші, гроші платників податків!» Міністерство культури же, яке є куратором програми поповнення бібліотек, водночас популяризує «пропаганду ЛГБТ» та «традиційну мораль і гендерні стереотипи».
Складається враження, що Мінкульт та УІК заблукали між трьома соснами й самі не відають, яка рука що робить. Але насправді такі речі в Україні — не прецедент, а тенденція. Поки ви їсте, спите, працюєте, відпочиваєте та читаєте цю колонку, за вами, як і за всім довкола, стежить такий собі Великий Моральний Брат. Бо аморальні книжки у нас регулярно вишукують волонтери захисту моралі ось уже скоро як 30 років.
Не такого вже й далекого 1993 року спалахнув скандал довкола дитячої книжки Пітера Мейла Звідки я знайшовся. Із назви зрозуміло, про що там ідеться та які процеси ілюструють малюнки. До того ж доволі цнотливо. На той час книжку переклали багатьма мовами, і я не пригадую інших скандалів довкола неї, крім як в Україні. Кілька громадських організацій добилися тоді її вилучення з книгарень за пропаганду розбещеності.
Саме цими днями у Львові після карантинної паузи проходить звичний для вересня Форум видавців. Саме на його полях чотири роки тому спалахнув інший скандал — довкола книжки Лариси Денисенко Майя та дві її мами. Вона не догодила поборникам традиційних цінностей. Звинувачення ті самі, що й до коміксу Кейті О’Нілл. Ситуація тоді сягнула апогею: через погрози презентацію скасували.
У моїй колекції — десятки подібних прикладів. Її свого часу суттєво поповнила робота одіозної Нацкомісії з питань суспільної моралі, працівники якої вишукували порушення цієї самої моралі найперше в книжках, потім — у рекламі, музичних кліпах, кіно. І робота подібних комісій нікчемна та неефективна без добровольців-вартових.
У всіх наведених та ненаведених прикладах фігурує книжка тиражем від однієї до двох тисяч копій. Гаразд, хай у кожній бібліотеці, куди потрапить книга-порушник, за рік її прочитають до двох десятків людей. На жаль, вартові моралі перебільшують вплив окремо взятої книжки на українців, телебачення впливає в рази більше. Проте з телевізійним контентом, до змісту якого чимало питань і який доступніший за книжку, ані умовні ліберали, ані умовні консерватори не воюють. І не домагаються закриття того чи іншого телевізійного шоу.
Що підтверджує: книжка в Україні найменш захищена та найбільш вразлива з усього сегменту культурного продукту. З нею просто боротися, її просто перемагати. І тут мова вже не про особисті вподобання. А про те, що три десятки років різні спільноти атакують різні цінності. Отже, за цей час більшість дорослих українців зі спільними цінностями так і не визначилася. Як і з моральними авторитетами.
Колонку опубліковано в журналі НВ № 34 від 16 вересня 2021 року. Републікацію повної версії заборонено.
Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения НВ