Кіно як воно є

Експерименти Дзиґи Вертова в першій половині ХХ століття перевернули уявлення режисерів і глядачів про кінематограф

Олег Шама

 
У романі Ільфа та Петрова Золоте теля є ексцентричний персонаж — кінорежисер з прізвищем Крайніх-Взглядов. Він приїхав до Одеси з Москви, розкритикований колегами. Прийшовши на тамтешню кінофабрику, цей герой заявляє: “Геть павільйони! Геть акторів, цих апологетів міщанства! Геть бутафорію! Геть декорації! Геть надумане життя, що гниє під світлом юпітерів! Я перемагатиму речі! Мені потрібне життя як воно є!"

Письменникам не довелося вигадувати цього персонажа. Його прототипом став реальний режисер Давид Кауфман, якого більше знали під українським псевдонімом Дзиґа Вертов. Ільф і Петров просто описали, як цей майстер знімав фільми, розбурхуючи своїми експериментами одеситів. Наприклад, щоб зняти урну з недопалками, Дзиґа увірвався до квартири пересічних громадян, чим жахливо їх налякав,— лише для того, щоб з балкона зняти потрібний план.

“Однак все це було дрібно порівняно з кінематографічними ексцесами, які Крайніх-Взглядов учинив на залізниці,— пишуть Ільф і Петров.— Він вважав своєю спеціальністю зйомки під колесами поїзда. Цим він на кілька годин розладнав роботу залізничного вузла. Побачивши худу фігуру режисера, який лежав між рейками в улюбленій позі — на спині, машиністи блідли зо страху і судорожно хапались за гальмівні важелі".

Дзиґа Вертов народився в польському Білостоці в родині власника книжкових складів і магазинів Абеля Кауфмана 1896 року, коли ця територія входила до складу Російської імперії.

Кауфман-старший віддав дітей в російську гімназію і поміняв їм імена. Так Давид став Денисом.
У дитинстві він здобув музичну освіту, в 18 років відправився в Петроград, де вступив в Психоневрологічний інститут, а потім в Московський університет. Приблизно в цей само час майбутній режисер став називати себе українським словом Дзиґа, що цілком відповідало його темпераменту.

1920 року Вертов стартував з документальним журналом Киноправда. Оператором був його молодший брат Михайло, а за монтаж відповідала дружина Єлизавета Свілова. Тоді ж народилася теорія кіноока: Дзига стверджував, що людський зір недосконалий, і тільки камера може фіксувати дійсність об'єктивно.
 

 КРАМОЛЬНИЙ ФІЛЬМ: Кадр з картини Колискова, яку зняли з прокату на п'ятий день
 
 
Сучасний американський історик кіно Девід Бордвелл зазначає, що Дзиґа першим став використовувати техніку розділеного кадру, подвійну експозицію й анімацію у фільмах. Це дозволяло чіткіше коментувати зняті події. Світове визнання отримав фільм Кінооко, за який на Паризькій всесвітній виставці 1924 року Вертов був нагороджений медаллю.

Але в Москві у Вертова не все йшло так само вдало. Пролетарська публіка не оцінила експерименти режисера. Наприклад, Вертов використовував зворотну зйомку, і у фільмі шматки м'яса в крамниці перетворювалися на бика, а буханки хліба — на пшеничне поле. І вже зовсім обурив глядачів перевернутий паровоз в одному з фільмів Дзиґи. Письменник і сценарист Віктор Шкловський з цього приводу уїдливо зауважив: "Я хочу знати номер того паровоза, який лежить на боці в картині Вертова". Малося на увазі, що режисер знімає що попало.

Особливо колег дратувало те, що Дзиґа, працюючи на студії Радкіно, не надає сценаріїв своїх фільмів для затвердження художньою радою. Коли в 1927 році подібна історія повторилася з заявленою картиною Людина з кіноапаратом, режисера звільнили з роботи. Йому довелося на кілька років перебратися в Одесу та Київ.

У той час Всеукраїнське фотокіноуправління (ВУФКУ) було на підйомі й успішно конкурувало з московським Радкіно.

1929 року в Україні працювало 2.336 кіноустановок. Навіть у багатьох селах були кіноапарати з комплектом запасних ламп і екраном. У ВУФКУ працювали близько тисячі режисерів і технічних фахівців. Протягом 1928-1929 років ця команда випустила в прокат 30 ігрових повнометражних і 38 культурно-освітніх фільмів, які подивилися 16,9 млн глядачів.
 
 

 
НЕ ДОГОДИВ ВОЖДЮ: Фільм Колискова не сподобався Йосипу Сталіну. У ньому майже немає чоловіків, крім господаря Кремля. А жінки з дітьми, які з'являються у стрічці, вносили подвійний зміст у роль Сталіна як батька народів
 
 
У ці само роки створюються два нові заводи для потреб кіноіндустрії: оптико-механічний в Одесі та завод з виготовлення кіноплівки Свема в Шостці.

Українські кінематографісти тоді змогли вийти на міжнародний ринок. У той час Україна мала свої торгові представництва в багатьох країнах світу. Через них фільми продавалися і мали успіх у Німеччині, Франції, Чехії, Японії, США. Журнал Кіно в 1927 році писав: "Сто картин на рік, нехай і не повністю використаних на закордонному ринку, дадуть української кінематографії кілька мільйонів валютою".

Вертов зняв в Україні лише три фільми, але ці картини зміцнили його славу в світі, яка тримається до наших днів. У 1929 році він змонтував Людину з кіноапаратом. Це своєрідна нарізка кінопейзажів, знятих у Києві, Одесі, Москві, що показують вир міського життя. Картину оцінили тільки далеко за межами батьківщини режисера, та й то вже після його смерті.
 
 

ЄДИНОКРОВНІ: Дзиґа Вертов із братом Михайлом пустують, зображаючи сіамських близнюків
 

У 1930‑му на екрани вийшов фільм Вертова Ентузіазм про індустріалізацію на Донбасі. В ньому режисер повністю віддався своїй захопленості звуками. Він їх просто колекціонував і потім включав у картини, створюючи своєрідну симфонію, яку оцінити міг не кожен. Колеги в СРСР назвали фільм какофонією. Зате Чарлі Чаплін, подивившись Ентузіазм, надіслав телеграму: “Я ніколи не міг собі уявити, що ці індустріальні звуки можна організувати так, щоб вони здавалися прекрасними. Містер Дзиґа Вертов — музикант. Професори повинні у нього вчитися, а не сперечатися з ним".

Навіть пропагандистський фільм Три пісні про Леніна, знятий за повернення до Москви, високо оцінили на Заході. Французький поет Луї Арагон назвав картину "в числі тих, якими СРСР може особливо пишатися". Але на батьківщині картину швидко зняли з прокату, і Вертов був шокований. Йшов 1935 рік, у країні починалася епоха соцреалізму, і встановлювався культ Йосипа Сталіна. А цей вождь у фільмі з'являється коротко у почесній варті біля труни Леніна і губиться на тлі інших більшовицьких лідерів.

Почала згортатися і кіноіндустрія в Україні. ВУКФУ влада перепідпорядкувала Москві, встановила жорстку цензуру і почала цькувати  режисерів, які знімали фільми на українську тематику в дусі, що суперечив Кремлю.

БРАТИ І ПО ДУХУ: Молодший брат Михайло (ліворуч) був оператором більшості фільмів Дзиґи Вертова. Вони посварилися тільки раз, коли Михайло не підтримав брата під час нападок критиків

 
У Москві Вертов зняв кілька фільмів, за які міг потрапити до ГУЛАГу. Він написав сценарій про жінку-туркменку, чию 11‑річну доньку розтлів старий. Керівництво Радкіно відкинуло рукопис режисера, і йому довелося кілька разів його переписувати. Але фінальний варіант взагалі був крамольним. Фільм вийшов на екрани під назвою Колискова. Центральною темою була жіноча конференція у Москві, яку відвідав Сталін. Жінки з усього Союзу шанобливо реагують на вождя, а деяким вдається навіть доторкнутися до нього. І раптом кадри з батьком всіх народів змінюються тренувальної висадкою парашутистів, після якої на екрані з'являються жінки, що несуть грудних немовлят. Незрозуміло, який сенс вносив у такий монтаж сам режисер. Але багато глядачів побачили в парашутах символ сперматозоїдів, якими запліднив жінок Сталін. Колискова пробула в прокаті лише п'ять днів. Вертова звільнили зі студії, і після цього він знімав тільки кінохроніку, яку нещадно різали.

Дзиґа помер у 1954 році, а за 14 років у Франції Жан-Люк Годар організував Groupe Dziga Vertov, яка вивчала спадщину майстра. З цього і почалася школа Нової хвилі в світовому кінематографі.