Нескінченно давно – в середині 90-х – в Криму любили лякати чеченською війною. Відбувалося це зазвичай перед виборами, коли старше покоління готувалося стрункими рядами йти голосувати за якихось комуністів. Під'їзди будинків тоді були схожими на листковий пиріг. Спершу з'являлися плакати, які запевняють, що «Грач - птах російський», а зверху їх заклеювали агітками, які переконували, що перемога проросійських партій загрожує відрядженнями на Північний Кавказ для кримських призовників, пише Павло Казарін для Крим.Реалії
Втім, главі кримських комуністів Леоніду Грачу - тому самому, який «птах російський», - всі ці страшилки не заважали усі дев'яності залишатися популярним регіональним політиком. Він буде здавати позиції вже в «нульові», коли його гасла набриднуть, електорат постаріє, а роль головної проросійської сили перекочує до Партії регіонів. Але в «дев'яності» він володів монополією на обіцянки, однією з яких, до речі, був міст через Керченську протоку.
Зла іронія в тому, що обіцянки і Грача, і його опонентів збулися. Міст будується, кримчан відправляють служити, в тому числі, на Північний Кавказ, а триколори висять над півостровом. Правда політик Леонід Грач до цього не дожив - дожив лише пенсіонер Леонід Грач, який виявився не потрібен тій самій Росії, яку він закликав любити все своє тріумфальне кримське десятиліття. Але при цьому в життя кримчан тепер виявилася вплетена і та межа реальності, яка перманентно існувала в пострадянській Росії і до недавнього часу була відсутня в пострадянській Україні. Теракти.
Російського обивателя так інтенсивно привчали вважати українців головними ворогами, що навіть тепер в соцмережах прослизають заклики знайти у вибухах в пітерському метро «київський слід». Така собі історія про заміщення - головним ньюсмейкером Кавказу давно став Кадиров, хоча ще десятиліття тому стосовно Чечні звучали зовсім інші прізвища. Але тоді і терористи, і теракти були з іменами - а тепер Санкт-Петербург доводить, що і те і інше може бути анонімним. За яким стоїть щось аморфне, неконкретне і тому - непередбачуване.
Безпека і достаток - ось дві складові соціального контракту Кремля з населенням країни. В обмін на які втомлені від бідних і небезпечних «дев'яностих» громадяни погодилися поступитися політичними свободами. Другу чеченську виграли, дешеві кредити забезпечили, поїздки за кордон увійшли в звичку. Правда, потім Москва переписала контракт, прибравши звідти пункт про добробут - його місце після анексії Криму зайняли розповіді про державну велич. Але пункт про безпеку до недавнього часу залишався недоторканним.
Стабільність залишалася головною гирею, яку клали на чашу ваг. На другій чаші лежали політичний застій і корупція, цензура і пропаганда, військові авантюри і закручування гайок. На частку цієї самої «передбачуваності» випало переважувати всі інші витрати і служити їх - витрат - виправданням. І тих же кримчан переконували в тому, що зміна прапорів для них означає перехід від української рухливості до російської монументальності.
Вибухи в пітерському метро забрали не тільки життя і здоров'я людей. Вони підривають і ті залишки соціального договору, який був зверстаний при ранньому Володимирі Путіні. Вони знову піднімають на поверхню всі ті питання, які здавалися закритими після воцаріння в Грозному клану Кадирових.
Чи правда Росія домовилася про саму себе? Чи однаково країна бачить своє майбутнє? Чи може вона жити під одним державним дахом? Як далеко готові піти ті люди, які не згодні з нинішнім статус-кво?
Москва так довго розповідала самій собі про громадянську війну в Україні, що забула про ту громадянську війну, яку перманентно веде на своїй же території. Ту саму, яку, як їй здавалося, вона виграла. Ту саму, яка продовжує забирати життя російських громадян.