П'ять годин до Пікассо або подорож Харківщиною для поціновувачів мистецтва

Найбільше місто Слобожанщини і перша столиця радянської України - Харків - поки що не може похвалитися такою ж пильною увагою туристів, як його менш густонаселені конкуренти - Львів, Одеса і навіть Дніпро. Однак мандрівники незаслужено обходять стороною друге за кількістю жителів місто України, що розкинулося на чотирьох низовинах і чотирьох височинах, в долині чотирьох річок.

Скептики, які вийдуть з будівлі харківського залізничного вокзалу прямо на Привокзальну площу, одразу ж здивуються масштабності будівель (праворуч від вокзалу знаходиться велична будівля підрозділу Південної залізниці), просторам і доглянутості вулиць.

Харків, який років п'ять тому (як зізнаються чиновники) туристи практично не відвідували, за останній рік зміг збільшити кількість гостей на третину, в порівнянні з 2016-м. Сьогодні місто може показати свої численні парки і зелені зони, різноманітні храми, мости і музеї. Для любителів гастротуризму теж є хороші новини: хоча Харків поки і не може змагатися з кулінарними важкоатлетами Львовом, Одесою, але останнім часом тут все частіше з'являються заклади з цікавою концепцією, своїм стилем і продуманою кухнею.

Крім того, вражаюче гігантським національним університетом імені Каразіна, першим радянським хмарочосом і символом міста - Держпромом і найкрасивішим парком Горького, це місто може стати початком не настільки відомого маршруту, який припаде до душі цінителям мистецтва.

Трохи більше ніж в годині їзди від Харкова (75 км), в селищі Шарівка розташований вражаючий занедбаний панський маєток. Заснована в 1836 році поміщиком Савою Ольховським, програна в карти, засаджена наступним власником величезним парком, і в підсумку куплена цукрозаводчиком Леопольдом Кенігом, садиба після революції 1917 року була націоналізована і на довгі десятиліття перетворена на санаторій для хворих на туберкульоз.

У 2009 році хворих перевели в інше місце, а сам вражаючий білий замок у готичному стилі, з прибудованою стилізованою під основну споруду оранжереєю, був кинутий на розтерзання часом. Сьогодні у вражаючому уяву замку, де збереглися оздоблення з темного дуба, мармурові каміни і розписи на стінах, паркет і кухонний ліфт для подачі страв на поверхи, немає електрики та інших звичних благ.

Занедбаний місток, підсобні будівлі, багаторівнева територія перед палацом приваблюють любителів фотосесій в покинутих локаціях, але поки ще можуть відтворити в уяві гостя побут і стиль життя цукрових магнатів 19-початку 20 століття.

Ще пів години їзди на автомобілі - і ви опиняєтеся в Наталіївській садибі, створеній іншим відомим цукрозаводчиком Павлом Харитоненком.

Сьогодні від маєтку сімейства Харитоненків, що був облаштований за допомогою найвідоміших архітекторів, скульпторів і художників кінця 19 століття Олексія Щусєва, Сергія Коненкова, Олександра Савінова, і приймав у гостях видатних людей того часу, залишилися лише масивні ворота, водонапірна вежа, манеж і стайні та кілька розкиданих по величезній території житлових будинків. Садибний будинок був знищений за радянських часів, а вцілілі будівлі з 1946 року стали туберкульозним санаторієм Володимирський.

Єдина збережена будівля - діюча Наталіївська церква. Храм має незвичайну форму, облицьований вапняком і прикрашений цікавим різьбленням і зображеннями різних святих. Він мирно височіє серед занедбаного парку, яким сто років тому гуляли численні високопоставлені, галасливі, веселі гості сім'ї цукрозаводчика.

У 30 кілометрах від Наталівки знаходиться Пархомівка, в якій, станом на 2001 рік, проживало менше 4000 чоловік. На перший погляд - нічим не примітне слобожанське село: будинки, городи, старий гастроном і церква. Однак це місце цікаве тим, хто цікавиться мистецтвом, завдяки двом подіям в його історії: з 1890 по 1895 тут чотири роки прожив всесвітньо відомий художник Казимир Малевич, батько якого на запрошення Павла Харитоненка працював на місцевому цукровому заводі, а в 1955 році вчитель тутешньої сільської школи Панас Луньов запропонував своїм учням створити маленький народний музей.

Будиночок управляючого, в якому імовірно оселилася родина Малевичів, і зараз знаходиться в Пархомівці. Про те, що саме тут провів юність майбутній засновник супрематизму, свідчить скромна табличка на напівзруйнованій будівлі з подекуди вибитими вікнами.

Ще одна ниточка, яка пов'язує село з найдорожчим українським художником - його робота Супрематизм 65 (1915), експонована в місцевому художньому музеї. Картину подарував в музейний фонд його засновник - учитель історії Луньов, якому вдалося створити з дитячого захоплення цінну колекцію, яка налічує сьогодні близько 7 тисячі експонатів.

Втім, Пархомівський музей ледь не позбувся свого нинішнього приміщення - маєтку графа Подгорічані, соратника Олександра Суворова, який отримав село в дарунок за військові заслуги. Будівля, в якій зберігається колекція живопису, скульптур, фарфору, ікон, разом з двома цукровими заводами по сусідству знаходилася у власності збанкрутілої компанії.

Приміщення музею, згідно з процедурою, були виставлені на торги, і унікальна колекція могла опинитися на вулиці. "Ми не знали, що на балансі підприємства знаходиться музей в будинку 18 століття", - розповіли в банку ПУМБ, в якому компанія-банкрут взяла позику. Після несподіваного відкриття банк вирішив втрутитися й викупив маєток Подгорічані на торгах. В останні дні вересня ПУМБ офіційно передав врятовану будівлю Харківському художньому музею, автономним відділенням якого з 1987 року є Пархомівський музей.

Крім картини Малевича, тут можна побачити роботу абстракціоніста Василя Кандинського Спокій, картини Портрет Ф.-Ж. Кюрі (1959) і Голуб (1961) французького художника, скульптора, графіка Пабло Пікассо, а також його керамічну вазу Сова та розписну фаянсову тарілку, малюнки і офорт Івана Шишкіна, ескізи Володимира Маяковського, намальовані ним до п'єси Містерія Буфф, ідентичну копію скульптури голови Нефертіті, Портрет Алфьорової художниці Тетяни Яблонської.

Луньову та його учням вдалося зібрати колекцію унікальних старовинних ікон, предметів декоративно-прикладного мистецтва українського побуту, західноєвропейської порцеляни, японського живопису. "Багато хто не вірить, що у нас тут є Пікассо і Малевич!" - гордо всміхаючись, зізнаються співробітники музею.

Єдина проблема, яка може виникнути у бажаючих на власні очі побачити вазу Пікассо й ікону на черепі гігантської риби, - це транспорт. Автобуси в Пархомівку ходять вкрай рідко, тому подорож на автомобілі з Харкова, з відвідуванням Шарівки і Володимирівки, буде оптимальним варіантом невеликої арт-подорожі Слобожанщиною.

Текст та оформлення: Марія Кабацій

Фото: Марія Кабацій, Андрій Карпець