Картинки з минулого

Знімки міських мозаїк радянської епохи, що збереглися в Україні, перетворилися в художній альбом, який отримав престижну європейську премію і вердикт експертів: це унікально

 

Катерина Богданович

 

 

Починаючи з середини минулого століття німецький фонд Stiftung Buchkunst (Мистецтво книги) називає найкрасивіші книги, видані в Німеччині та інших країнах світу. Цьогоріч за підтримки фонду конкурс на кращий книжковий дизайн був проведений і в Україні — у рамках фестивалю Книжковий арсенал. Головний приз, а також перше місце в категорії Найраща художня книга дісталися альбому Decommunized: Ukrainian Soviet Wallstone (Декомунізовані: українські радянські мозаїки) видавництва Основи.

Так 200 знімків, зроблених фотографом-документалістом Євгеном Нікіфоровим, перетворилися в художній альбом. І це лише частина відзнятого матеріалу: автор об'їхав 120 міст і сіл України і сфотографував більше тисячі мозаїчних панно періоду радянського модернізму (1950-1980-х).

Серед знімків є мозаїки і з окупованого Криму, а також непідконтрольних Україні районів Донецької та Луганської областей: у ОРДЛО знімки робили жителі Донецька і Краснодона, з якими Нікіфоров зв'язався через соціальні мережі. Всього на підготовку проекту пішло три роки.

“Я почав фотографувати мозаїки під час роботи над книгою Мистецтво українських шістдесятників в кінці 2013 року,— розповідає Нікіфоров.— Потім захопився, продовжив збирати "мозаїчний" архів для себе, а в 2015 році Дана Павличко, директор видавництва Основи, запропонувала зробити з нього окрему книгу".

При цьому, за словами Павличко, ідею зафіксувати культурно-історичну спадщину багато хто в Україні зустріли зі скепсисом: “Хтось навіть заявив, що видання Decommunized: Ukrainian Soviet Wallstone профінансувала комуністична партія. Тепер це один з наших улюблених жартів".

Натомість за кордоном альбом викликав непідробний інтерес: ще до закінчення верстки 1 тис. примірників викупило німецьке видавництво DOM publishers.

“Радянські мозаїки абсолютно унікальні. Якщо вони не можуть бути збережені, їх необхідно як мінімум задокументувати",— говорить НВ Філіп Мойзер, німецький архітектор і глава DOM publishers. При цьому експерт відзначає: в Україні щільність мозаїчних панно (їхня кількість на одиницю площі міської забудови) вища, ніж в інших пострадянських країнах, і причини цього мають давню історію.

На Книжковому арсеналі-2017 альбом Decommunized: Ukrainian Soviet Wallstone мав чи не найпомітніший стенд — обкладинка книги, збільшена до монументальних розмірів. Там само, на Книжковому арсеналі відбулася презентація, в якій взяв участь Мойзер, давній дослідник радянської архітектури. Цінність міських вуличних мозаїк, за його словами, незаперечна: в жодній іншій частині світу немає подібного і настільки ж масового явища.

Причин популярності мозаїчних панно серед радянських зодчих кілька. По-перше, декор зі смальти (кольорового скла, виготовленого за спеціальною технологією) винятково довговічний: деякі з відомих візантійських мозаїк, створених з аналогічного матеріалу в VI–XIV століттях, збереглися до наших днів.

При цьому в СРСР настінні зображення служили засобом пропаганди: на них фігурували спортсмени, вчені, космонавти — словом, всі, хто міг слугувати взірцем радянським громадянам. Набагато рідше будівлі прикрашали орнаментами і абстракціями.

Але є й ідеологічний нюанс. “Радянська архітектура — це безликі житлові квартали і розкішні громадські простори,— говорить Мойзер.— Таким чином, згідно з комуністичною ідеологією, підкреслювалася бідність особистого життя і багатство суспільного. І цей контраст посилювали мозаїки, якими були щедро прикрашені різні установи — музеї, концертні зали, партійні відомства".

Якщо мозаїки можна зберегти, їх необхідно задокументувати
Філіп Мойзер,
німецький архітектор

Утім, зазначає експерт, навіть не території пострадянських держав розповсюдженість мозаїк нерівномірна: вона вище там, де сильніша історична традиція. А це Центральна Азія — країни, що межують з Іраном, в якому мозаїками прикрашали мечеті, і Україна, колись близька до візантійської столиці Константинополь (сучасний Стамбул), де, імовірно, і була винайдена смальта.

Художня цінність сучасних мозаїчних панно різна: за словами Нікіфорова, серед мозайників були так звані "плиточники", для яких монументальне мистецтво слугувало лише високооплачуваним ремеслом, де враховувалися спеціальні коефіцієнти: наприклад, якщо багатофігурна композиція, автор отримував надбавку за кожну фігуру.

А були й ті, хто, не орієнтуючись на гонорар, прагнув втілити свої новаторські ідеї: наприклад, Віктор Арнаутов, учень знаменитого мексиканського художника Дієго Рівери. Або подружжя Алла Горська і Віктор Зарецький, які, до речі, були ще й активними діячами українського національно-демократичного руху 1960‑х років.

Вконтексті арт-ринку соцреалізм — досить специфічний продукт. На світових аукціонах ціна на полотна його представників рідко перевищує $200-300 тис. Бувають і винятки: наприклад, два роки тому на лондонському аукціоні MacDougall’s картина радянського художника Олександра Дейнеки За фіранкою була продана за $3,45 млн — але еротичний сюжет цієї маловідомої роботи кардинально відрізняється від інших, схвалених партією, творів художника.

Утім, навіть коли попит на соцреалізм йде вгору, вартості мозаїкам це не додає: на відміну від картин і скульптур, вони не піддаються транспортуванню. Більшість мозаїчних панно є невіддільною частиною бетонних конструкцій, і їх неможливо зняти зі стіни, не зруйнувавши при цьому.

Якщо комерційна цінність мозаїк під питанням, то їх культурне значення — як унікального елемента оригінального архітектурного стилю — не викликає сумнівів. А радянська архітектура сьогодні в тренді: разом з альбомом Decommunized: Ukrainian Soviet Wallstone британський Amazon пропонує придбати виданий у 2015 році альбом Soviet Bus Stops (Радянські автобусні зупинки) канадського фотографа і мандрівника Крістофера Хервіга і книгу Landscapes of Communism (Ландшафти комунізму) британського письменника і журналіста Оуена Хатерлі, яка вийшла в 2016‑му.

Однак останніми роками, незалежно від історичної і художньої цінності, мозаїки зникають на очах. Головна причина — закон про декомунізацію, прийнятий 2015 року. Втім, панно збивали зі стін і раніше: щоб реконструювати старі будівлі, зробити зовнішнє утеплення житлових будинків або розмістити рекламні щити.

"До списку пам'яток культури було внесено лише кілька робіт у Донецьку і, можливо, в Маріуполі — одиниці на всю Україну",— каже Нікіфоров.

На щастя, збереженням культурної спадщини, обтяженої ідеологічним навантаженням, переймається не тільки Нікіфоров. У 2014 році донецьким фондом Ізоляція, який пізніше перебрався до столиці, був створений відкритий онлайн-архів Soviet Wallstone in Ukraine (Радянські мозаїки в Україні): на сьогодні він включає знімки 473 українських мозаїк і профайли на 71 художника-мозаїста.

“З одного боку, дуже шкода, що зі зрозумілих причин прекрасний матеріал з книги Decommunized: Ukrainian Soviet Mosaics не може бути використаний для онлайн-архіву,— зізнається Євгенія Моляр, одна з творців Soviet Wallstone in Ukraine.— Але в будь-якому разі, це дуже важливий проект для популяризації монументально-декоративного мистецтва радянського періоду".

Минулого тижня зусиллями Моляр та її однодумців з ініціативи Де не де вдалося зберегти мозаїчне панно Вітер, створене в 1967 році Аллою Горською, Віктором Зарецьким та Борисом Плаксієм: об'єкт, розташований на стіні ресторану, орендарі хотіли закрити зовнішньою рекламою. Тепер мозаїка повернута в міський простір, а поруч з нею з'явилася табличка з іменами авторів.

Саме так, на думку Мойзера, можна вирішити проблему радянської культурної спадщини — зберегти пам'ятки мистецтва минулої епохи, але поруч з кожною вказати авторство і помістити роз'яснення: твір відбиває ідеологію СРСР, який був утворений в 1922‑му і припинив існування в 1991 році.