«Поки європейські лідери вважають, що наближаються до вирішення кризи біженців після укладення угоди з Туреччиною, за ними здалеку спостерігає ще одна сила: Росія», - пише журналістка Наталі Ногайре у колонці для The Guardian.
Вона зазначає, що багато що стало зрозуміло з твіту голови інформаційного департаменту російського МЗС Марії Захарової, в якому містилася заява: «міграційна криза була викликана безвідповідальними спробами поширити демократію західного зразка на Близький Схід. Це повідомлення з'явилося за кілька годин до зустрічі європейських лідерів у Брюсселі і не тільки виражало неприйняття Москвою усього, що здається їй натхненною Заходом зміною режиму; воно також повинно було стати своєрідною «доганою».
Лавров порівнює європейську систему з радянським тоталітаризмом«Щоб заглянути в голову Володимира Путіна, варто подивитися на недавні тексти його міністра закордонних справ Сергія Лаврова, - зазначає Ногайре, вказуючи на статтю, написану Лавровим для московського журналу «Росія в глобальній політиці». – Лавров чітко це вимовляє. Росія хоче, ні багато ні мало, фундаментальних змін: формального, закріпленого договором права приймати рішення щодо європейської політичної архітектури та системи безпеки».
Автор додає, що в статті Лавров посилає сигнал: поки Росія не отримає бажаного, стабільності на континенті не буде.
«Ключове речення статті – «За останні два століття кожна спроба об'єднати Європу без Росії і проти неї неминуче приводила до похмурих трагедій», - цитує міністра Ногайрид, додаючи, що Лавров не вільний мислитель, який міг би висловити свою позицію, не залежну від Путіна. Він технократ, який грає на дипломатичній флейті – але налаштовує цю флейту російський президент. Не дивно також, що стаття Лаврова з'явилася якраз тоді, коли Європа змушена розбиратися з кризою мігрантів.
«Сказати, що Путін перетворив кризу біженців на зброю – означає приписати йому занадто великий контроль над тим, що трапилося: Росія не починала цю кризу. Але Путін скористався ситуацією, яка поглибила протиріччя всередині Європи і оголила її слабкі місця. До того ж, криза дала поштовх європейським праворадикалам, яких підтримує Росія», - пояснює Ногайре. Вона додає, що керівництво НАТО справедливо говорить про те, що РФ і її протеже Башар Асад посилили кризу біженців, але почався процес виходу в Європу задовго до цього.
«Тим не менш, дуже цікаво спостерігати, як Лавров посилається на європейську історію для підкріплення свого твердження про те, що без співпраці Росії континент приречений на хаос, - говорить автор. – Він згадує Катерину Велику (канцлер якої одного разу з гордістю сказав: «Жодна гармата в Європі не може вистрілити без нашої згоди»), на наполеонівські війни і кримський конфлікт 1853-56. Він подає параноїдальну версію історії, у якій «західні європейці століттями вступали у змови з метою принизити і послабити Росію».
Також, на її думку, Лавров намагається провести паралелі між Путіним і Петром Першим, який за допомогою «жорстких внутрішніх заходів і успішної зовнішньої політики» зміг зробити Росію ключовим європейським гравцем «менш, ніж за два десятиліття».
«Він повторює мантри Москви про те, що РФ не програла Холодну війну – та нібито закінчилася в результаті «нещасливого збігу обставин, що призвів до розпаду СРСР. Розширення ж ЄС і НАТО, пише він, було не звільненням «невеликих європейських країн», а просто «зміною господаря», - цитує Лаврова Ногайре. Тепер, на думку російського міністра, ці країни не можуть прийняти жодного рішення, не отримавши попередньо згоди ЄС.
«Лавров порівнює європейську систему з радянським тоталітаризмом», - дивується автор. За її словами, всі вищеперелічені меседжі Росії дозволяють зрозуміти, у чому ж полягає довгострокова стратегія Путіна.
«Головна мета Путіна – не Близький Схід, а Європа. Саме в цих територіях завжди була зацікавлена Росія», - говорить Ногайре, додаючи, що саме цим прагненням РФ Заходу, можливо, незабаром доведеться протистояти.
Повну версію колонки Наталі Ногайре читайте на сайті The Guardian