Стихія чи недбалість чиновників. Чому ситуація з паводками буде погіршуватися

Мешканці західних областей України, особливо гірських районів, зустрічають весну з певним острахом. Тепла пора означає танення снігу, а значить загрозу весняних повеней та паводків. Щороку підтопленими виявляються кілька населених пунктів, частина сільськогосподарських угідь та деякі ділянки автошляхів. Це — у спокійний рік. Також, у середньому, кожні чотири роки паводки досягають масштабів стихійного лиха. Велика вода затоплює десятки міст та селищ, руйнує інфраструктуру, забирає людські життя.

Ще в кінці минулого місяця, Український гідрометеоцентр оприлюднив звіт щодо можливості паводків цього року. Розрахунки показали, що через інтенсивні снігопади в лютому, максимальні рівні води весняного водопілля на річках України у 2021 році будуть здебільшого вищими за минулорічні показники. Зокрема, у березні-квітні підйоми можна очікувати на річках у західних областях. Гідрометцентр також наголошує, що зоною потенційної небезпеки є річки Карпат. Паводки на них прогнозують не раніше ніж за кілька днів, тому що ситуація може різко змінюватися та ускладнюватися через сильні дощі.

Саме так сталося минулого року, коли стихійне лихо охопило одразу п’ять західних областей. Сильні зливи, які почалися 22 червня, викликали швидке підняття рівня води у руслах Дністра, Прута, Черемоша та Бистриці. Пік паводку припав на 23−29 червня, хоча в деяких місцях вода продовжувала прибувати ще кілька днів.

В результаті стихійного лиха загинули 4 людини, було підтоплено понад 14 тисяч будинків, зруйновано понад 200 та пошкоджено понад 500 кілометрів автодоріг, зруйновано понад 200 мостів. Паводок у червні 2020 року визнали найбільшим на Заході України за останні 60 років спостережень.

До цього серед найбільших паводків за історію незалежної України вважали катастрофи 1998 і 2008 років. У 1998 році паводок стався восени. Через сильні зливи 3−5 листопада з берегів вийшли річки Тиса, Теребля, Тересва, Боржава, Латориця та інші. Було підтоплено 120 населених пунктів, у зону лиха потрапило 350 тисяч людей, понад 20 тисяч осіб було відселено, а 17 людей загинули.

2008 року причиною стихійного лиха знову стали сильні опади. Пік паводку припав на 23−27 липня. Наслідки трагедії: загибель 30 людей, підтоплення 41 тисячі житлових будинків та 34 тисяч гектарів сільгоспугідь, руйнування 671 кілометру автошляхів, 561 пішохідного мосту, 31 км захисних дамб і 29 км берегоукріплень.

Великі втрати також спричинили паводки 1993, 2001, 2010, 2015, 2017 та 2019 років. Тобто в середньому маємо масштабну надзвичайну ситуацію раз на 3,5 років протягом історії незалежності України. Враховуючи регулярність, логічно було б припустити, що за останні 30 років держава зробила все, аби попередити наступну трагедію. Але досвід минулого року показує, що це не так.

Часто звучить думка, що такі надзвичайні явища насправді є закономірними, а великі паводки відбуваються у Карпатах з давніх давен. Дослідники наводять історичні документи, у яких згадуються стихійні лиха 20-го, 19-го та навіть 18-го століть. Паралельно з такою тезою частина експертів просуває думку про те, що причиною катастроф є лише сильні дощі. Мовляв, що ж робити — проти явищ природи людина нічого не вдіє.

Так, після паводку у червні минулого року пресслужба Держлісагентства поширила інформацію про результати досліджень, зроблених на замовлення Держлісагентства. Причинами стихійних повеней на Заході назвали густоту річкової мережі, перепади у кількості води в річках та знищення заплави річок. При цьому голова лісагентства, якого звільнили за тиждень, наголошував, що вирубки лісів не мають до причин катастрофи жодного стосунку.

Думаю, тут присутня певна підміна понять, що дозволяє маніпулювати громадською думкою. Необхідно чітко розділяти причини паводку, як стихійного явища та причини тяжких наслідків стихії. І якщо перше справді пояснюється природними факторами — особливостями гірських річок та аномальною кількістю опадів, то друге — відбувається через безвідповідальність громадян та злочинне недбальство чиновників, які впродовж десятиліть не вживають достатньо заходів щоб запобігти трагедії.

Ще у 1999 році розслідування урядової комісії виявило основні фактори, які вплинули на розмір наслідків стихійного лиха. Варто зазначити, що здебільшого вони залишаються актуальними і сьогодні.

Одною з головних причин катастроф назвали «невідповідне для гірських умов ведення водного, лісового і сільського господарства». Сюди, між іншим, відносяться і суцільні вирубки лісів на великих територіях. Коли ж посадовці запевнюють, що сьогодні таку практику скасовано, вони забувають сказати про незаконні вирубки, а також про вирубки минулих років, наслідки яких не зникнуть так швидко.

Свою роль у посиленні паводків також відіграють непропорційне зростання кількості полонин для випасу худоби, незаконний видобуток гравію з гірських річок, спрямлення русел, поганий стан берегів. Болючою для екологів темою залишається забудова у захисних зонах — заплавах гірських річок. Не в останню чергу впливає на ситуацію діяльність місцевих мешканців, які продовжують захаращувати узбережжя річок великою кількістю сміття.

Окремо треба розглядати такий фактор, як відсутність нормальної системи захисту від стихійних лих. Розслідування подій 1998 року з’ясувало, що значний масштаб трагедії був пов’язаний з невиконанням державної програми протипаводкових заходів 1994 року. Недостатнє фінансування, розкрадання коштів, українська байдужість та будь-які інші причини не виправдовують того, що протипаводкові програми ніколи не виконувались навіть на половину.

Ситуація щоразу повторюється. Комплексні програми проти паводків ухвалювали також у 2001, 2006, 2012 та інших роках. Ці ретельно підготовлені документи містять у собі детальну статистику паводків, перелічують усі причини їхнього виникнення, а головне — розписують, що треба зробити, щоб мінімізувати втрати від стихії. Як стверджують фахівці Інституту екології Карпат НАНУ, хоча б часткове виконання цих програм могло б значно пом’якшити наслідки паводку 2020 року.

Проте виділити достатнє фінансування і прослідкувати за виконанням програм, жоден уряд виявляється нездатним. Натомість, не зважаючи на купу вже готових законодавчих актів у цьому напрямку, після чергової катастрофи влада доручає «з'ясувати причини та розробити заходи для їхнього усунення». Саме так, до речі, зробив український прем'єр-міністр минулого року.

Можливо, людям в урядових кріслах починає здаватися, що Україна занадто багата? Як інакше пояснити готовність викидати мільярди бюджетних коштів на ліквідацію наслідків паводків, а на протипаводкових заходах економити мільйони? Наприклад, збитки від паводку 2020 року оцінюють у 4 млрд гривень, з яких майже 3 Верховна Рада виділила з бюджету вже у липні. Згадаємо: паводок 2019 року завдав збитків на півмільярда, у 2015 — 2 мільярди, у 2008 — понад 3, навіть у «спокійні» роки збитки від паводків сягають десятків мільйонів. Можливо, в держбюджеті вже варто виділити постійну статтю видатків на наслідки «непередбачуваних паводків»?

Науковці зазначають, що проблема має кумулятивний ефект. Тобто кожен паводок все більше руйнує захисні системи, на відновлення яких потрібно все більше коштів. Оскільки коштів не вистачає і відновлювальні роботи проводять лише частково, кожне наступне стихійне лихо буде мати більш тяжкі руйнівні наслідки.

Паводки є одною з найбільших загроз не тільки в Україні, але й в усьому світі. Зрештою, стихійні лиха завжди були частиною життя нашої планети. Боротися з природними явищами чи спробувати «заборонити» паводки ніхто й не розраховує. Функція держави і влади у тому, щоб після 30 років катастроф у західному регіоні знайти нарешті час і бажання, щоб виконати вже ухвалені програми захисту проти паводків.

Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения НВ