Людина повинна знати, хто вона, звідки, і що її сформувало. Адже минуле, безумовно, формує сьогодення. Ми повинні знати джерело нашої реакції і наших цінностей, особливо, якщо у нас з ними проблема. Це і є самопізнання, здатність оцінити свою поведінку і поліпшити її в разі потреби.
Знати історію — значить розуміти світ, в якому ви живете, повною мірою. Оскільки він складається не тільки зі справжнього: значна частина нашого життя, як не парадоксально, відбувалася до нашого народження. А тому і людина з’являється на світ не у вакуумі, а вже будучи продуктом багатьох поколінь. І вона повинна це розуміти, щоб знати, як поводитися далі, щоб поліпшити свою долю і своєї країни.
Україна, ймовірно, більше за інших постраждала від російської колонізації, оскільки важко собі уявити, щоб незалежна країна пережила, наприклад, Голодомор. Або Великий терор, репресії радянської системи або інтелектуальне руйнування як наслідок комуністичної диктатури. Тому й справді: невигідне становище України в світі поряд з Росією нічого доброго їй не принесло. Але як на мене, така розвинена і талановита країна як Україна має багато позитивного, і їй не варто впадати в апатію або відчай щодо минулого. Так, події тих років залишили свій відбиток на психіці українців, але досвід віктимізації має також і позитивний аспект. Він може дати людям більш глибоке розуміння про себе, надихнути на рішучість, бажання розвивати всі можливості нації.
Кожна нація повинна, перш за все, звернути увагу на позитивні моменти. Не можна сказати, що все було чорною смугою. Думаю, в Україні, як і в багатьох інших країнах, особливо в колишньому СРСР, присутній сильний політичний елемент щодо минулого. Після розпаду Союзу, наприклад, в Україні особливо не говорили про Голодомор. Інша справа під час перебудови, коли це було вигідно і політично доцільно. У перші роки побудови незалежності цю тему практично забули. І згадали лише, коли президентом став Ющенко, у якого було бажання підкріпити українську державу ідентичністю.
Тільки тоді люди стали говорити про цю трагедію. І добре, що це сталося — такі речі не можна замовчувати. Але одночасно потрібно пам’ятати, що політична мотивація — це аморально. Ми бачили, як в різних країнах політики в різних цілях використовували національну трагедію, а коли це переставало бути доцільним — забували. Так бути не повинно. Адже тому ми і вивчаємо історію, щоб насамперед знати самих себе, і, природно, уникати помилок минулого.
Я не бачу необхідності як-небудь «домовлятися» зі своєю історією. Консенсуси тут рідко трапляються. Найімовірніше, Україні потрібно самовизначитися. Подивіться на відносини між різними націями у Східній Європі, а також на Ізраїль — погляди і претензії там різні. Незважаючи на всі розбіжності, нація повинна знаходити у відносному сенсі правильну, і як мінімум, об'єктивну і чесну інтерпретацію свого минулого. А минуле України все ж багато в чому пов’язане з Росією.
Повне інтерв'ю з Девідом Саттером дивіться в межах програми Місце в історії на Радіо НВ