Дедалі більше «пророків від штучного інтелекту» з усіх кутів сурмлять про настання ери кіберпанку й сингулярності. Але якщо озирнутися навколо, то стає зрозуміло, що ми поки що не живемо в світі, описаному в таких популярних фільмах як Матриця, Назад у майбутнє або Зоряні війни.
Хоча окремі технології і продукти (від окулярів віртуальної реальності до космічних польотів, доступних обивателям, і контролю Верховної Ради штучним інтелектом) вже практично увійшли в наше повсякденне життя.
Пропоную розібратися, як сучасні технології, доступні вже зараз, будуть трансформувати природу влади і впливу в наступні 3−7 років у світі й Україні зокрема.
1. Менше впливу на операційному рівні
Завдяки «дигіталізації» державних послуг забирається багато шарів взаємодії громадянина з державою, внаслідок чого нівелюється людський фактор під час надання стандартних послуг. Очевидна перевага цього тренду — мінімізація корупції у відносинах між громадянином і чиновником.
З-поміж недодоліків — недостатня гнучкість у наданні послуг на початкових стадіях інтеграції, тому що впроваджувані системи спочатку не будуть враховувати всі можливі варіації (на якісь специфічні запити у систем не буде алгоритмів роботи). Але цей недолік вирішуємо, якщо правильно побудувати зворотний зв’язок системи й організувати процес внесення змін.
2. Влада переходить до архітекторів
Процес проектування, розробки та інтеграції будь-якої системи (від сайту для реєстрації місця проживання до ракети) потребуватиме від одного року до п’яти років, а то й більше. І основні принципові рішення щодо того, як буде функціонувати система і про пріоритети її функціонування — приймаються на початкових стадіях проектування. Після початку роботи такої системи, змінити щось на фундаментальному рівні (архітектуру) дуже складно.
Оскільки в нашому житті стає все більше таких систем, і вони покривають все більше сфер нашого життя (від мобільного телефону до складних систем електронного голосування, медицини і так далі), влада все більше йде з оперативного рівня на рівень архітектури.
Політичних рішень з приводу прийняття тієї чи іншої архітектури поки ще дуже мало, але очевидно, що в майбутньому подібні питання будуть дуже сильно політизовані, так від них буде залежати дуже багато чого в щоденному і довгостроковому розвитку соціумів і народів загалом.
3. Велика залежність від зовнішніх технологій
Торговельна війна двох перших економік світу (США і Китай) показала, як залежні країни одна від одної в технологічному й інтелектуальному сенсі.
Наприклад, через санкції, спрямовані на китайську компанію Huawei, їй було заборонено користуватися операційною системою Android і процесами Qualcomm, що мало не заблокувало бізнес виробника телефонів, який перебуває в трійці найуспішніших у світі.
У майбутньому обсяг інвестицій у технології та інтелектуальну власність тільки збільшиться, що ще більше підвищить залежність країн одна від одної та унеможливить створення конкурентного набору критичних технологій будь-якої однієї країни.
Тому при розробці політики балансу використання зовнішніх і внутрішніх технологій потрібно буде враховувати геополітичні ризики, адже вона буде істотно впливати на залежність країн та їхніх еліт від зовнішніх постачальників технологічних рішень.
4. Пряма й індивідуальна взаємодія з виборцями
Раніше взаємодія «столичних» еліт з виборцями здійснювалася через локальні еліти, розгалужений ланцюг посередників і агентів.
Основна причина — необхідність роботи з абсолютно різними групами виборців, балансування й відображення їхніх інтересів на політику країни.
З появою засобів машинного навчання, технологій deepfake (синтезу підробленого зображення людини, за допомогою штучного інтелекту), а також більш індивідуальних каналів доставки інформації (соціальні мережі), політики на національному рівні отримують ефективні інструменти, завдяки яким вони можуть взаємодіяти з виборцями безпосередньо. Що ставить під сумнів необхідність у сформованій мережі локальних еліт, локальних лідерів думок і так далі.
Очевидно, що в майбутньому такі локальні посередники будуть майже не потрібні, а індивідуалізація взаємодії між політиками національного рівня і виборцями буде все більш технологізована.
Безумовно, зміни в природі влади і впливу тягнуть за собою виникнення нових конструкцій еліт, перерозподіл ресурсів між соціальними групами і створюють соціальну турбулентність.
Особливо це видно у військовій сфері, де вже зараз, завдяки новим технологіям, починають переглядатися всі основні стратегії, тактики, організаційні структури і коригуватися доктрини. Навіть наявна робототехніка і системи автономного бою зі штучним інтелектом зменшують швидкість прийняття рішень і на порядок (чи навіть декілька) збільшують точність, що в перспективі робить неконкурентоспроможним більшу частину сучасного озброєння.
Що робити? Чи можна зберегти статус-кво у владі і вплив?
Оскільки рівень технологій вже давно став одним з чинників успішності країн і народів у глобальній конкуренції, зупинити тренди глибокої інтеграції технологій із соціумом і технологізації взаємодії між політиками і виборцями — неможливо.
Єдине, що можна зробити — мінімізувати соціальну турбулентність через перерозподіл влади і впливу, через ефективно налагоджений зворотний зв’язок у проектованих національних системах, індивідуальний підхід до запроваджуваних зовнішніх систем і технологій — адаптацію до локальних особливостей, і державне лідерство в технологіях, які дозволять на рівних брати участь у технологічному обміні з іншими державами для забезпечення довгострокової безпеки.
Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения НВ