Народні депутати пропонують ввести податок для платформ для продажу відеоконтенту, розуміючи під ними YouTube, Netflix та інші. Передбачається, що оскільки контент сервісів доступний в Україні і платформи отримують дохід, продаючи передплату українським користувачам, то і податки вони повинні платити тут. А ще вони повинні відповідати мовним нормам, вимогам щодо прозорості володіння, ліцензування та виробляти контент на території України. Схожим чином планується відрегулювати соціальні мережі та ЗМІ. Стверджується, що так ми станемо ближчими до Європи, де такі вимоги теж є.
Ініціативу навіть встигли підтримати представники місцевих стрімінгових сервісів — Megogo і Divan. tv — висловивши впевненість, що оподатковувати треба всіх однаково.
З одного боку, все начебто правильно — раз сервіс доступний в країні і отримує тут дохід, то якось рахуватися із законодавством країни треба, зокрема й у податковому сенсі. І саме в цьому напрямі зараз йде вся Європа, пред’являючи вимоги американським компаніям відповідати європейському GDPR, ліцензійним вимогам і платити податки в країні походження доходу.
Але з іншого боку, навіть європейські країни цим шляхом йдуть, м’яко кажучи, не швидко. Ще десять років тому вимоги європейців до Google дотримуватися місцевого законодавства у сфері, наприклад, приватності або співпраці з контент-провайдерами в сервісі Google News виглядали дивно. Дискусії про те, що персональні дані європейських користувачів треба зберігати в Європі, що тривають вже кілька років, поки що не призвели до конкретних результатів. Що ж стосується податків, то переважна більшість американських компаній (включно з Google, Facebook і Apple) ведуть діяльність в Європі з Ірландії, а ліцензійні права оформляють у Нідерландах, в результаті чого і податки оптимізують, і працювати можуть з будь-якою країною в Євросоюзі. І ось всього п’ять років тому під тиском Франції та Німеччини Ірландія погодилася закрити лазівку в своєму законодавстві, що дозволяє таку оптимізацію, причому цей захід не стосувався діючих схем. Тепер європейські країни на рівні Організації економічного співробітництва та розвитку розробили рекомендації щодо оподаткування транснаціональних компаній і перейшли до їх впровадження на національному рівні. Причому визнають, що, можливо, очікуваного ефекту вони не принесуть і, наприклад, Франція, отримавши податки з Facebook і Google, втратить схожу суму податків, які їй платять LVMH, Pernod Ricard і модні будинки.
Хочу звернути увагу, що мова йде про країни з величезною аудиторією, яка генерує чималий дохід для сервісів, на територіях яких ці сервіси присутні фізично, офісами і юрособами.
А що з цього може зробити Україна?
Відверто кажучи, небагато. Для початку варто згадати, що ні Facebook, ні Netflix, ні більшість інших глобальних сервісів не мають ніякого представництва в Україні. Таке представництво є у Google, але воно займається виключно продажем реклами і піар-активністю, і я підозрюю, що претензії виду «платіть податки за YouTube» воно не задовольнить. Ймовірно, загальнолюдським вимогам, які можуть прописати в законах депутати, ці сервіси і так відповідають. До речі, в свіжозапущеному Apple TV+ весь контент вже забезпечений українськими субтитрами, і в Netflix є контент українською або з субтитрами. Але що станеться, якщо, наприклад, відповідно до бажання пана Ткаченка, від компаній зажадають розкриття структури власності та отримання ліцензій? Точніше, що відбудеться, коли ці компанії проігнорують такі вимоги?
Нескладно здогадатися ж. Нічого не відбудеться. Як нічого не відбувається вже добрих п’ять років, протягом яких Facebook застосовує свою відверто дивну політику модерування українського сегмента мережі, регулярно банячи українських активістів. Так, в результаті в Україну приїхав менеджер з Facebook, роздав обіцянки вивчити, поліпшити і розвинути застосовувану політику і поїхав собі назад.
Справа стає ще цікавішою, якщо мова піде про податки. Що саме планується оподатковувати — виручку чи прибуток? Яким чином враховувати? Як адмініструвати податок, якщо 100% його платників не присутні ніяким чином в Україні? Навіть чисто технічно — куди надсилати звітність і заплатити податок?
І знову питання — а що робити, якщо компанії проігнорують вимоги? Зрештою, якщо українські податки в повному обсязі не платять навіть глобальні компанії, що фізично знаходяться в Україні — наприклад, Uber, який всі карткові транзакції за поїздки в таксі проводить від імені своєї нідерландської Uber BV, то як планується змусити це робити Netflix?
Не варто забувати, що Україна, як це визнають автори ініціативи, «на цей момент не найяскравіший ринок» і запуски сервісів глобального характеру на нашу аудиторію відбуваються «за компанію». Наприклад, доступ до Apple AppStore і iTunes Store ми отримали мало не останніми в Євразії (точно останніми в Європі), Netflix з’явився в Україні одночасно з Росією і ще 130 країнами, а якісь можливості YouTube нам досі не доступні. І виникає риторичне запитання — якщо ми за цікавістю аудиторії для сервісу знаходимося десь в середині першої сотні країн у кращому випадку, то як на цей інтерес вплинуть додаткові законодавчі обмеження і податкові вимоги?
Може, спочатку зробимо так, щоб країна була цікава глобальним сервісам як аудиторія і, можливо, як місце для ведення бізнесу, а потім почнемо брати за це гроші? Здається, це ще одне риторичне запитання.
Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения НВ