Те, що Володимир Зеленський, згідно з рейтингами, виграє майже всуху у Петра Порошенка в другому турі, можна порівняти з футбольним рахунком 3:0. Теоретично, відігратися можна, але на практиці складно.
Я спробував зрозуміти логіку тих, хто голосує за Зеленського, і логіку тих, хто голосує за Порошенка. Опитав велику кількість людей – від колишніх однокласників до сусідів по поверху.
Висновок опитування дещо спантеличив. Як показала моя крафтова соціологія, люди з зарплатою до 30 тис. грн на місяць хочуть голосувати за Зеленського, а люди з зарплатою вище цього рівня – за Порошенка.
Оскільки більшість українців отримують менше 30 тис. грн, не дивно, що Зеленський – лідер президентських перегонів.
Я почав розбиратися. Українцям властиво звинувачувати в бідах свого життя не себе, а когось іншого – батьків, які не забезпечили гідною спадщиною. Друзів, яким часом не цікаві твої особисті проблеми. Політиків, які перебувають біля владного керма.
Якщо в українця 30-40 років немає власної квартири, то він звинувачує в цьому не себе, а президента Порошенка. Мовляв, той надто повільно проводить економічні реформи, а сам при цьому багатіє. Логіка, звичайно, спірна, але саме нею часто користується електорат.
Скажімо, у тебе в багатоповерховому будинку в не гламурному районі зламався ліфт, і ти піднімаєшся на свій поверх неосвітленими сходами. По дорозі помічаєш використані шприци в під'їзді. Хто в цьому винен? "Президент!" – відповідають самим собі багато українців.
Ти виходиш з сином або дочкою в вихідний день прогулятися в парк, а там під кожним деревом компанія смажить шашлики на мангалі, п'є горілку і голосно матюкається. Хто винен у деградації культури міського життя? Все так само, президент.
Але навряд чи Порошенко винен в тому, що ти втрачаєш кар'єрні можливості. Тобі пропонують цікаву і перспективну роботу, але тобі лінь відірвати одне місце від дивана – в результаті ти опиняєшся в програші. Але психологічно куди легше звинуватити чинну владу в тому, що, приходячи в торговий центр, ти скромно купуєш собі набір продуктів на тиждень і проходиш повз магазини з одягом і технікою.
Поділ електорату за принципом особистих доходів – цілком звичне явище в розвинених країнах. Так, у США люди бідніші традиційно голосують за демократів, а заможніші – за республіканців. Цю логіку порушують лише релігійні уподобання американців. Те ж в плані доходів і політичних поглядів відбувається у Великій Британії з електоратом лейбористів і консерваторів.
Вважати людей з високими доходами вершками українського суспільства, напевно, неправильно. Я дуже часто бачив, як в нашій корумпованій країні мільйони опинялися у тих, хто їх не заслужив. Тому довіряти політичним поглядам людини лише з тієї простої причини, що вона досягла фінансового благополуччя, я б не став.
Але тут важливо інше. Всі ті українці, які вкрай незадоволені своїми доходами, сподіваються, що новий президент – в цьому випадку, Зеленський – вирве їх з прірви бідності. А це дуже спірна логіка.
Я не буду стверджувати, що Зеленський впорається з президентськими обов'язками гірше, ніж це робив Порошенко. Час покаже. Але щоб почати більше заробляти і підвищити комфорт власного життя, недостатньо сходити на виборчу дільницю 21 квітня і поставити там галочку. Потрібно постійно працювати над своєю освітою, розширювати коло професійних зв'язків, стежити за глобальними трендами на тому ринку, на якому ти працюєш.
Не зовсім правильно очікувати, що новообраний президент Зеленський дасть команду роботодавцю підвищити тобі зарплату в два рази. Економіка так не працює. Так, макропроцеси в українській політиці мають прямий вплив на мікрорівень конкретно твого життя. Але треба розрізняти, де сам схибив, а де влада налажала.
21 квітня життя не закінчується. Хто б не став президентом, Україні все одно доведеться продовжувати складний шлях розвитку. Досягати динаміки економічного зростання вище 5%, намагатися залучати інвестиції від Норвезького фонду добробуту і великих міжнародних компаній в галузях від енергетики до нерухомості, наводити порядок в Київському окружному адміністративному суді та, взагалі, всіх районних судах.
Президентські вибори – це дуже важливо. Але не менш важливий і той вибір – споживчий, культурний, світоглядний – який кожен з нас щодня робить в конкретних умовах конкретної приватного життя.
Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения Нового Времени