Через те, що парламент Великобританії не виніс Терезі Мей вотум недовіри, я би не став ставити крапку на історії з Брекзітом. Що вчора рухало британськими парламентарями сказати не можу, але вже сама постановка питання свідчить про серйозні зміни в підходах. Тому не треба забігати наперед – як на мене, ситуація у Великобританії буде розвиватись доволі нестандартно.
У будь-якому разі це вочевидь є свідченням того, що процес, який почав попередній прем’єр-міністр Джеймс Камерон, завдав відчутної шкоди і Великобританії, і Європі. Зараз це розуміють всі – і по цей, і по той бік Ла-Маншу. Згідно з опитуваннями, якби референдум щодо виходу з ЄС відбувся зараз, то більшість громадян Великобританії голосували би проти. Сьогодні вони зрозуміли, що це була помилка, і що це коштуватиме дорого. Та тут уже діє політична інерція, за якої повернути назад значить втратити обличчя. Налаштованість довести справу до кінця не дає британському уряду можливості тверезо подивитись на ситуацію.
Та як на мене, точка неповернення не пройдена. Зрештою, якщо піти суто формальним шляхом, то на відхід від Брекзіту потрібне і рішення-згода парламентів усіх членів ЄС. А раптом якийсь із них виступить проти? Ось тоді й почнеться найцікавіше. Хоч це і з розряду політичних фантазій, та інколи і вони стають реальністю. Думаю, що з Лондона ми почуємо ще чимало цікавих новин.
Щодо протестантів з Парижу, то в них прослідковується дивна традиція – бити все підряд. Напередодні повідомляли про сотні спалених автомобілів, розбиті вітрини – певною мірою це таке собі середньовічне варварство. Натомість український Майдан був зовсім іншим. Коли почалось протистояння, українці однаково не громили магазини. Інше питання, що українська влада діяла навіть не жорстко, а жорстоко. Париж не так, але також вдається до сили – і це, як на мене, традиційний підхід тих, хто при владі та хоче її використовувати.
Точка неповернення не пройдена
Загалом, протести – це реакція французького середнього класу на політику Макрона. На превеликий жаль, як це часто буває, обіцянки одні, а реалії – інші. У цих подіях я бачу в основному соціальний підтекст. Хоча й не без руки Москви, яка доклалась до того, щоб підняти їх градус. Це стає очевидно, коли деякі люди ходять по Єлисейських полях, тримаючи в руках прапор так званої ДНР, та паплюжать вивіску культурно-інформаційного центру при посольстві України у Франції абощо.
Якщо численні боти працюють на роздмухування теми протестів, отже росіяни і там наслідили. Та чи допоможе це? Думаю, що ні. У цьому випадку Кремль лише намагається погратись на проблемах – не думаю, що його роль тут настільки велика, як хтось би хотів це подати.
Чи вплинуть всі ці події на стереотипи українців про цивілізовану Європу? Зрештою, я би не сказав, що нами керують стереотипи – події в Європі ми все ж аналізуємо. І певною мірою все те, що там відбувається, є нормальним – люди мають право на протест, інше питання – у який спосіб. У тій же Франції раніше проходили багатотисячні мирні демонстрації, де вимагали зміни тієї чи іншої політики. Зараз же все радикалізувалось і перейшло в такий собі бунт. Безумовно, він не є прикладом для України, та і не має бути.
Всі ці події означають лише те, що ми маємо дивитись на Європу відкрито, бачити позитив, але також і те, що нам здається неприйнятним – і не використовувати це. Та попри весь негатив, позитиву все ж значно більше.
Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения Нового Времени