Оригінал тексту опублікований на Bloomberg View. Інші колонки Bloomberg View за посиланням: http://www.bloombergview.com
Прагнення вбити клин між США та Європою довгий час було в топі політичних завдань російського президента Володимира Путіна. Віднині ще один нафтовий режим, Іран, долучився до втілення цих амбіцій. І хоча Іран та Росія поки не досягли значних успіхів у цьому напрямку, незграбна політика Дональда Трампа дозволяє цим країнам трохи наблизитись до своєї мети.
Ставлення Трампа до Європи очевидне: він розглядає ЄС як колекцію маленьких пихатих держав, чий захист та економічне виживання залежать від США. На думку Трампа, ці маленькі нації завжди піддаватимуться тиску. Про це говорить і владний твіт, який недавно вийшов з-під руки новопризначеного посла США в Німеччині Річарда Гренелла, який наказав німецьким компаніям, що мають представництва в Ірані, «негайно звертати» свою діяльність. Згодом Гренелл пояснив, що його твіт «точно відтворив тези дебатів з Білого дому», де обговорювали рішення Трампа вийти з ядерної угоди з Іраном.
Бурхлива реакція у німецьких політичних колах не призвела до якихось вибачень з боку США. Та і сам Трамп не надто переймався спільною заявою Німеччини, Франції та Великобританії про те, що ці країни надалі збираються виконувати ядерну угоду з Іраном. Під час брифінгу двох представників Держдепу стало зрозуміло, що перед виходом з угоди американці не вдавались до детальної дискусії про це з європейцями. Коли одного з чиновників запитали, чи планували США накладати санкції на французькі та німецькі компанії, які працюють в Ірані, той відповів, що «дискусії» тільки розпочинаються.
Якщо в Європи і є план, то він полягає у тому, щоб «пережити» Трампа
Уряд Путіна, так само, як Європа та президент Ірану Хасан Роухані, заявив про наміри дотримуватись умов ядерної угоди. Бо в Росії просто обожнюють подібні ситуації. Іван Данілов, колумніст пропагандистського ресурсу РИА Новости, побачив у цих заявах передвісник «великої близькосхідної війни» та сказав, що «так звана трансатлантична солідарність стане першою жертвою конфлікту», позаяк таким чином Трамп «наближається до стану гордої самотності на міжнародній арені».
Ця думка є настільки абсурдною, як і переконання команди Трампа в тому, що Європа завжди буде пасти задніх.
Трамп не надто користується повагою в європейських столицях. Окрім, можливо, Варшави та Будапешту, чиї рішення не впливають на торгівлю. Французькі, німецькі та британські політики розглядають президенство Трампа як відхилення чи тимчасовий збій. Якщо у Європи і є план, то він полягає у тому, щоб «пережити» Трампа та зберегти всі ті умови, які той намагається розірвати. Аж поки не прийде час нового президента.
З іранськими домовленостями буде так само, як з Паризькою угодою про зміни клімату. Москві чи Тегерану не варто очікувати, що такі помірковані лідери як німецький канцлер Ангела Меркель, французький президент Еммануель Макрон, а тим паче прем’єр-міністр Великобританії Тереза Мей, раптово візьмуть курс на антиамериканізм просто через те, що в Білому домі сьогодні сидить Дональд Трамп.
Але разом з тим це не означає, що ключові європейські сили збираються терпіти зневагу з боку американського президента. Європейці протистояли США і до цього. Найбільш промовистий прецедент стосувався підписання Біллом Клінтоном Закону Хелмса-Бертона, за яким на Кубу наклали екстратериторіальні санкції. У відповідь ЄС розробили систему регулювання на захист своїх підприємств. Ну а США розробили нові закони стосовно фірм, які не виконували їхніх наказів. Європейське регулювання не було пустим звуком: приміром, у 2007 році Австрія змусила один зі місцевих банків відновити рахунки близько ста кубинців, що були закритими після проголошення санкцій США.
Така позиція щодо Куби дозволила європейським компаніям на кшталт Sol Melia hotel group в Іспанії та Altadis tobacco у Франції затримати в Кубі найбільших інвесторів. Так, американські санкції налякали інших європейських інвесторів, чия діяльність безпосередньо пов’язана з США: у ЄС не змогли їх захистити. Проте, як писав Хоакін Рой з Університету Маямі: «Найбільша сила Закону Хелмса-Бертона мала полягати в єдності та посиленні протидії з боку всіх урядів Європи та Латинської Америки». У 1997 році, зіштовхнувшись з європейськими рухом у СОТ, американці призупинили дію найбільш важких обмежень.
Тож сьогодні у Трампа немає підстав розраховувати на слабкість з боку ЄС. Особливо враховуючи той факт, що сучасний Іран має набагато більші економічні можливості, ніж колись Куба. Остання отримувала сотні мільйонів доларів європейських інвестицій. А Іран, на який припадає 7% світових мінеральних запасів, у період між січнем 2016-го та вереснем 2017 року привабив $7,38 млрд для своїх проектів. І це після $2 млрд, які країна отримала в 2015-му. Більшість коштів надходять з Китаю та ЄС. Попри це, американські санкції можуть мати серйозні наслідки: якщо французька компанія Total, яка володіє великими активами в США, змушена буде вийти з іранського проекту South Pars, то CNPC, партнер французів у Китаї, візьмуть ініціативу на себе. І для європейців не зовсім зрозуміло, чому вони мають поступатись своїми інвестиційними можливостями Китаю. Total хочуть, аби ЄС став на їхній бік.
Окрім цього, торік експорт Німеччини до Ірану досяг 3 млрд євро, а операційний портфель Europaeisch-Iranische Handelsbank у Гамбурзі склав 10 млрд.
Отож ставки для США є вищими, ніж адміністрація Трампа може собі уявити. Враховуючи те, який вплив мають ЄС на SWIFT, брюсельську систему спрощення платежів і те, яке значення вона відіграє в торгівлі, Європа цілком здатна притупити дію американських санкцій. Якщо останні доведуть свою неефективність, то іранці просто згуртуються навколо свого уряду, як колись росіяни. Може виявитись, що Америка далеко не такий страшний глобальний поліцейський, якою її хотів би бачити Трамп.
Переклад НВ
Новое Время володіє ексклюзивним правом перекладу і публікації колонок Леоніда Бершидського. Републікація повної версії заборонена.
Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения Нового Времени