Якщо саміт Східного партнерства з ЄС в Брюсселі пройшов повз вас, не дорікайте собі. Про нього легко забути, хоча ця подія багато сказала про справи Євросоюзу в країнах Східної Європи.
Гордий початок східного партнерства дав саміт у Празі в травні 2009-го з ініціативи міністрів закордонних справ Швеції та Польщі - Карла Більдта і Радослава Сікорського. Але зараз герої східно-західної інтеграції вже не на своїх посадах, і це гостро відчувається.
У 2009 році суть загальної декларації між шістьма країнами Східного партнерства (Вірменія, Азербайджан, Білорусь, Грузія, Молдова та Україна) звучала так: "Східне партнерство буде ґрунтуватися на принципах міжнародного права та фундаментальних цінностях, серед яких демократія, верховенство права, повага прав людини і основних свобод, а також принципах ринкової економіки, сталого розвитку та вправного врядування ". Сьогодні, крім порожніх гасел, мало що залишилося.
Східне партнерство розвивалося аж до саміту у Вільнюсі в листопаді 2013 року, де Вірменія, Грузія і Україна вели переговори про асоціацію, в тому числі про повноцінну вільну торгівлю. У Вільнюсі Україна повинна була підписати свою угоду про асоціацію, але президент РФ Володимир Путін переконав тодішнього президента України Віктора Януковича не робити цього. Той самий трюк він виконав з президентом Вірменії Сержем Саргсяном у вересні 2013-го. Лише Грузія і Молдова швидко підписали свої угоди з ЄС.
Наступний саміт у Ризі в травні 2015-го ознаменував собою спад. І винна в тому зовсім не Латвія, а нестача стратегії у ЄС.
Легко висміювати останній саміт, але сумно, що для цього з'явилися причини. Американці здивувалися б його назві: "Сильніші разом!". ЄС адаптував гасло кандидата в президенти Хілларі Клінтон, яка програла на виборах. І як зазвичай буває з міжнародними комюніке, там мало суті, хоча в цьому регіоні ЄС міг би відіграти велику роль.
По-перше, до східного партнерства приєдналися шість держав, три з яких демократії - Грузія, Молдова і Україна, а три авторитарні країни - Азербайджан, Вірменія і Білорусь. На цьому етапі для ЄС мало сенсу тримати їх разом. Таким чином, малоймовірно, що союз зможе допомогти трьом слабким демократіям, і при цьому він нічого не зможе зробити для трьох інших. Це серйозна помилка.
Головна новина саміту в тому, що ЄС уклав з Вірменією досить безглузду "всеосяжну і розширену партнерську угоду", яка означає значно менше, ніж невдала угода про асоціацію 2013 року. Замість цього ЄС повинен був підготувати стратегію для Грузії, Молдови та України і запропонувати щось більше для Грузії, яка встигла зробити набагато більше за інших.
По-друге, найважливіше питання в цій частині світу - російська військова агресія проти України, яка триває з 2014 року. ЄС вдалося не тільки опустити агресію, але й «забути» про Росію. Саміт зупинився на евфемізмі: "Європейський Союз продовжує підтримувати територіальну цілісність, незалежність і суверенітет усіх своїх партнерів". ЄС дав зрозуміти, що не пропонує ані безпеки, ані навіть співчуття.
По-третє, ключове питання на території колишнього Радянського Союзу - встановлення верховенства закону і справжніх прав на приватну власність, але це не центральне питання для ЄС. Спільна декларація містить загальні банальності: "Учасники саміту знову підтверджують свою прихильність до зміцнення демократії, верховенства закону, прав людини і основних свобод, а також до принципів і норм міжнародного права, які закладені в основі Східного партнерства". А оскільки Білорусь і Азербайджан теж були за столом, це не було правдою.
Четверте, найважливішим економічним елементом була б фінансова підтримка з боку ЄС і розширення доступу до європейського ринку, який зараз обмежений численними і невеликими квотами в угодах про вільну торгівлю, укладених з Грузією, Молдовою та Україною. Центрально-європейська угода вільної торгівлі, приєднання до якої було б вигідним для України і Грузії, навіть не згадувалося.
Після обіцянки нічого не зробити в європейській декларації йдеться про "більше за більше", що "принесе користь партнерам, які активно проводять реформи". Але не запропоновано нічого нового, крім того, що реформістська влада Грузії вже зробила.
Насправді ЄС запропонував країнам Східного партнерства в Брюсселі навіть менше, ніж нічого. ЄС нічого не робить для їхньої безпеки, не винагороджує за чудові реформи, не пропонує ані доступу до ринку, ані фінансової підтримки. Але чи є для ЄС країна важливіша, ніж Україна?
Цим європейським державам не запропонували жодної перспективи того, чого вони хочуть найбільше - членства в ЄС, але, можливо, нам варто бути вдячними, що саміт з членами ЄС взагалі відбувся.
Новое Время володіє ексклюзивним правом на переклад і публікацію колонок Atlantic Council. Републікація повної версії тексту заборонена
Оригінал опубліковано на Atlantic Council
30 листопада Новое Время запрошує на останню лекцію з циклу Діалоги про майбутнє. Детальна програма тут
Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения Нового Времени