Минуло вже 50 років з часів Шестиденної війни – конфлікту в червні 1967 року, який продовжує визначати вектор складних ізраїльсько-палестинських відносин. Після завершення бойових дій Ізраїль став контролювати весь Західний берег річки Йордан, Газу і Єрусалим, крім Синайського півострова і Голанських висот. У той час вважалося, що все це тимчасово, що Резолюція Ради Безпеки ООН врегулює спірні питання, але, як це часто буває, немає нічого постійнішого, ніж тимчасове.
Нещодавно президент США Дональд Трамп заявив, що Сполучені Штати офіційно визнають Єрусалим столицею Ізраїлю. Трамп також заявив, що США не наполягає на такому остаточному статусі Єрусалима, а також вирішено було поки не починати перенесення посольства США з Тель-Авіва до Єрусалима.
Більшість ізраїльтян були задоволені новою політикою США. А ось більшість населення в арабському світі і поза ним були обурені позицією Вашингтона. Чому Трамп вирішив заявити про це прямо зараз, – залишається загадкою. Деякі коментатори вважають, що справа у внутрішній політиці США. Адже односторонню заяву США ні до чого не зобов'язувало Ізраїль і нічого не пропонував палестинцям.
Слова Трампа вже привели до зростання насильства. Ця заява може стати не просто спірним, але і потенційно контрпродуктивним. Адміністрація Трампа витратила майже рік на написання плану з урегулювання ізраїльсько-палестинського конфлікту. А слова Трампа можуть серйозно підірвати потенціал цього плану.
Втім, зараз Саудівська Аравія та інші арабські країни в набагато більшому ступені, ніж Ізраїлем, стурбовані загрозою з боку Ірану. Навіть є таке припущення, що арабський світ готовий «відкласти на потім» свою ворожнечу з Ізраїлем, – країні, яка зараз в цілому розділяє арабську точку зору на політику Ірану.
В адміністрації Трампа, мабуть, розраховують, що Саудівська Аравія може використовувати свої фінансові ресурси, щоб переконати палестинців погодитися на встановлення миру з Ізраїлем на ізраїльських умовах. Проблема лише в тому, що умови, які влаштовують Ізраїль, не влаштовують палестинців, які історично претендують на більше, ніж їм може запропонувати Ізраїль.
У свою чергу, для Саудівської Аравії в особі нового принца-наступника Мохаммеда бін Салмана головним пріоритетом є консолідація влади і спроба побороти корупцію в Королівстві. Принц також проводить націоналістичну і антиіранську зовнішню політику. Втім, його зусилля в боротьбі з корупцією, хоч і популярні всередині країни, але ризикують бути скомпрометованими вибірковим переслідуванням правопорушників (швидше за все, мова йде про усунення політичних конкурентів, а не про політичну реформу). Амбітні плани з реформування країни куди легше розробляти, ніж реалізовувати їх.
Тому проблема для Трампа і Джареда Кушнера, його зятя, який курирує політику США в цій сфері, полягає в тому, що саудівці, швидше за все, виявляться набагато менш дипломатичними партнерами, ніж на це розраховує Білий дім. Якщо новий наслідний принц Саудівської Аравії турбується про свій внутрішній політичний статус, він навряд охоче погодитися підтримати американського президента, який зайняв відверто проізраїльську позицію і не бажає задовольнити навіть мінімальні вимоги палестинців.
Повертаючись до проблеми Єрусалима, Трамп стверджував, що визнання міста як столиці Ізраїлю стало «довгоочікуваним кроком уперед у напрямку до мирного врегулювання ізраїльсько-палестинського конфлікту». Але поки складається враження, що рішення Трампа матиме прямо протилежний ефект.
Переклад НВ
Новое Bремя володіє ексклюзивним правом на публікацію колонок Project Syndicate. Републікація повної версії тексту заборонена
Copyright: Project Syndicate 2017.
Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналуМнения Нового Времени