Так як шалена кампанія проміжних виборів у США виходить на свою фінішну пряму, Росія може зітхнути з полегшенням, оскільки ця подія не стала найбільшою політичною проблемою року. Москва радше хвилюється щодо перспектив подальшого політичного тиску з боку наступного Конгресу. Президент Володимир Путін використовував нагоду заявити, що «русофобський» курс Вашингтону зумовлений внутрішніми американськими інтригами. Проте жорстка позиція щодо РФ є однією з небагатьох тем, які підштовхують до консенсусу в законодавчому органі США, і після дня виборів нові сенатори та представники навряд чи змінять це. Ні популярні, ні ліберальні оглядачі з Москви не бачать жодної перспективи для послаблення санкцій США проти Росії, навіть якщо результат республіканській партії президента Дональда Трампа перевершить очікування.
Москва роками здійснювала приховані атаки задля посилення хаосу в американській політиці та суспільстві. Кремль розраховував, що спостерігатиме за американським політичним шоу як за безкоштовною розвагою, але російських політиків зненацька захопив паралельний сплеск активності США в зовнішній політиці. Можливо, анонсований вихід з Договору щодо ліквідації ракет середньої та малої дальності (1987 рік) став для Росії найважчим ударом. Москва намагалась виступати проти рішення США з різноманітних міжнародних трибун, включаючи Генасамблею ООН, але досі користується незначною підтримкою. Натомість зумисне порушення Росією умов цього договору все більше звертає до себе увагу публіки. Важливішим для формування міжнародної реакції став той факт, що тридцятирічний договір не зумів дати відсіч новій гонці озброєнь, оголошеній Путіним під час його знаменитого «ракетного звернення» минулого березня.
Китай не має наміру надавати Росії реальну підтримку
Ще одним потужним сигналом для Москви стали масштабні військові навчання НАТО Trident Juncture 2018, у ході яких авіаносець «Гаррі Трумен» уперше за три десятиліття зайшов у Норвезьке море. Північний флот Росії намагався зірвати ці вчення, направивши на цю територію з метою ракетних випробувань свій новенький фрегат «Адмірал Горшков». Проте в НАТО відмовились змінювати розклад. Затим відбулись інші безвідповідальні російські демонстрації – прилетіли два стратегічні бомбардувальники Ту-160, яких перехопили норвезькі та британські винищувачі. Московські спроби продемонструвати силу яскраво зірвала катастрофа з потопленням величезного плавучого дока PD-50 поблизу Мурманська, в результаті чого постраждав єдиний авіаносець «Адмірал Кузнєцов», який там ремонтували.
Найбільш свіжим передвиборчим кроком адміністрації Трампа стало відновлення режиму жорстких санкцій проти Ірану – і Росія не входить в число восьми держав, яким представили часткове звільнення від вторинних санкцій Вашингтону. Москва намагалась приєднатись до опозиції ЄС щодо цих дій США. Та в той час як лідери Німеччини та Франції демонстрували готовність обговорювати Сирію з Росією та Туреччиною, вони прямо виключили можливість подібних перемовин щодо Ірану. Тим часом Москва застрягла у дивакуватому «братстві по зброї» з Тегераном у Сирії та з тривогою чекає на наступний авіаційний удар від Ізраїлю по місцевих проіранських військах.
Ще одним сюрпризом для російських лідерів стало повідомлення про готовність Трампа заключити угоду з Китаєм. Москва слідкує за ескалацією торговельного диспуту між США та Китаєм із майже неприхованим задоволенням, уявляючи це як першу сцену велетенського геополітичного краху, де Росія може стати критично цінним союзником для Китаю, – проте досі залишається на безпечній відстані. Та жорсткі перемовини Трампа не відповідають тій квазіреалістичній схемі, яка не враховує обсяг і складність економічних взаємодій між двома провідними країнами світу чи їх взаєморозуміння важливості уникати антагонізму. Китай не має наміру надавати Росії реальну підтримку під час своєї глибоко асиметричної та погано координованої конфронтації зі Заходом, залишаючи Кремль під постійно наростаючим тиском США.
У сумі ці події призводять до суттєвого зниження міжнародної позиції Росії. Малоймовірно, що очікувана в найближчому майбутньому післявиборча зустріч з Трампом у Парижі зруйнує цю тенденцію. Щоб протистояти цій низці розчарувань, Путін виступив на форумі Всесвітнього російського народного собору, перетворивши ці похмурі псевдопатріотичні збори на неабияку подію. Та все ж його спроба посилити російську єдність апелюваннями до традиційних цінностей не може заспокоїти закипаюче незадоволення, спричинене падінням доходів найбільш вразливих соціальних груп – до того ж поглиблене безсоромною корупцією привілейованих еліт. Щоб здійнятись над цією все більш поглибленою роз’єднаністю, Кремль нагадав про загрозу неминучої ядерної війни. Такі слова Путіна все частіше сприймаються як рутинні. Та його стверджування про те, що росіяни готові до цієї остаточної самопожертви, публіка постійно зустрічає байдуже, а еліта – з подивом.
Стає все більш очевидним, що Росія не має змоги продовжувати цю конфронтацію з Заходом. Та режим Путіна досі залишається прихильником цієї безнадійної ідеї. Досі використання військових інструментів представляло собою серйозну силу російської політики. Частково реформована військова машина досягла стелі перезавантаження. Готовність брати і грати з більшими ризиками, ніж ті, що вважаються прийнятними супротивником, розглядається в Кремлі як велика політична перевага, але Москва вже кілька разів демонструвала непідготовленість до відповіді на ці ризики під виглядом технічних аварій та дипломатичних поразок. Єдина ефективна тактика Путіна – провокувати розбрат на Заході, для чого вибори в Америці здаються потенційним каталізатором. Західна солідарність, безумовно, основана і сформована під керівництвом США, але зайнятість Вашингтону своїм досить антагоністичним внутрішнім змаганням впливає на цю узгодженість: в часи, коли надії покладають на стійкість, політичні зиґзаґи напевне дезорієнтують багатьох союзників США. І все ж, Москва не може знайти достатньо можливостей для використання цих протирічь. Росія продовжує тенденцію до зниження, але увага її лідера до цієї небезпеки непокоїть.
Переклад НВ
Новое Время володіє ексклюзивним правом на переклад і публікацію колонок Павла Баєва. Републікування повної версії тексту заборонене
Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения Нового Времени