Який алмаз отримає Путін за вбитого посла?

Погляди

20 грудня 2016, 20:13

Олег Шама

Редактор розділу Історія, NV

Такого вбивства Росія не знала без малого 200 років

Олександра Сергійовича Грибоєдова змогли впізнати лише по кисті лівої руки, яку він поранив у молодості під час дуелі. Впізнали – настільки було знівечене тіло вуличним натовпом, що увірвався в будівлю російської дипломатичної місії в Тегерані 30 січня 1829 року. Статський радник Грибоєдов був призначений туди послом і незабаром після приїзду повинен був бути представлений персидському правителю Фетх Алі-шаху.

До того часу населення Тегерану, немов порохова бочка, готове було вибухнути при одному згадуванні про росіян. У лютому 1828 закінчилася друга російсько-перська війна Туркманчайським миром. Відповідно до нього Росія остаточно закріпилася в Закавказзі, який був сферою впливу Перської імперії. До того ж шах погодився виплатити Петербургу контрибуцію в 20 млн. рублів золотом. Під цим приводом він підвищив податки. А релігійні авторитети на базарах і площах каламутили народ – у всіх його нещастях винні росіяни, так як тепер усі, від шаха до дрібного торговця повинні віддавати останнє.

В одному з перших звітів у Петербург Грибоєдов писав про збір коштів на сплату контрибуції: «Аббас-Мірза [спадкоємець престолу] звелів розплавити в злитки чудові золоті канделябри і різні речі з гарему, одна робота яких коштує стільки ж, скільки самий метал». Чи було так насправді, але розповідями про те переплавлення повнився весь Тегеран.

Путін зробить усе, щоб конвертувати смерть посла в якусь дорогоцінну поступку

В день, коли Грибоєдов мав зустрітися з шахом багатотисячний натовп, підбурюваний русофобними проповідями, кинувся пікетувати російську дипмісію. В мить пікет переріс у штурм – обурені тегеранці змели охорону посольства – 35 козаків – і розірвали всіх, хто знаходився в будівлі.

Втихомирювати скандал довелося онукові шаха Хозрев-мирзі. Він привіз імператору Миколі Павловичу серед інших дарів знаменитий алмаз Шах вагою 88 карат. «Я віддаю вічному забуттю нещасливу тегеранську подію», – сказав Микола, прийнявши подарунки, і дав відстрочку по контрибуції на п'ять років.

Вся ця історія згадується після вчорашнього вбивства в Анкарі російського посла Андрія Карлова. Адже він теж став жертвою безпринципної картярської політики нинішнього російського імператора, який послав його туди. Чи провокація це, мета якої - підрив хиткого партнерства між Росією і Туреччиною, або ж праведний гнів фанатика-одинаки за розбомблений Алеппо – ясно одне – росіянам в цьому регіоні не раді.

Російська печаль з приводу турецького питання оформилася у другій половині ХІХ століття. Протоки Босфор і Дарданелли, а з ними і Стамбул-Константинополь тоді стали нав'язливою ідеєю не тільки російської геополітики. Освоювати ці території думкою і пером взялися відомі інтелектуали того часу. Ще тільки російська армія стала успішно просуватися на Балканах з початком чергової турецької кампанії в квітні 1877 року, а в Петербурзі Федір Михайлович Достоєвський вже готує номер свого Щоденника письменника про долю проток. Він дискутує з істориком Миколою Данилевським, який висловився за те, що «Константинополь повинен коли-небудь стати загальним містом всіх східних народностей. Всі народи будуть володіти ним на рівних підставах, разом із росіянами, які теж будуть допущені до володіння ним на підставах, рівних зі слов'янами».

«Яке тут може бути порівняння між росіянами і слов'янами? І хто це буде встановлювати між ними рівність? – парирує Достоєвський. – Константинополь повинен бути наш, завойований нами, росіянами, у турків і залишитися нашим навіки. Одним нам він повинен належати».

І далі: «Росія займе Константинополь одна, для себе, за свій рахунок. Росія може сказати тоді східним народам, тому що вона бере собі Константинополь – що жоден з вас, ні ви всі разом не доросли до нього, а що вона, Росія, доросла».

На початку ХХ століття Росія – основний гарант прав та свобод південнослов'янських народів – вплутується в Першу світову війну. Але ще за рік до цього, в 1913-му російський міністр закордонних справ Сергій Сазонов доповідав імператору: «Протоки в руках чужої держави означають підпорядкування всього півдня Росії цій державі».

Війна тільки почалася, а московський професор філософії права Євген Трубецькой видає брошуру Національне питання, в якій протоки «це для нас питання про наш хліб насущний, про всю нашу політичну могутність і про нашу культурну місію, про духовне «я» Росії».

Катастрофа 1917 року загнала це духовне «я» в російську підсвідомість. А конференція 1936 року у швейцарському Монтре закріпила право Туреччини на протоки на міжнародному рівні. У воєнний час Стамбул їх міг закривати на свій розсуд навіть для мирних суден.

У 1945-му мрії про протоки спливли у Сталіна. Він вимагав від Туреччини як союзниці переможеної Німеччини території під радянську військову базу в Дарданеллах. Безуспішно. Москва і так тоді отримала занадто багато. А в 1952-му Туреччина вступила до НАТО – не без страху перед Кремлем.

Тепер ось Путін, здається, вирішив провернути чергову свою багатоходівку і з Ближнім Сходом і з Туреччиною. В перші ж дні його сирійської кампанії Анкара дала зрозуміти, що росіяни увійшли в зону її інтересів. Що залітати в її повітряний простір військовим літакам Росії не можна навіть на пару хвилин. Що бомбити сирійських турків – це взагалі нікуди не годиться, навіть якщо Путін публічно виправдовується, мовляв, так, не знали ми про них нічого. Що Асад ніякий не законно обраний, і Ердоган погрожує його повалити.

Тепер вбивство посла. Хто б не стояв за цим, Путін буде чекати свого «алмазу» від Ердогана. Можливо, турецький президент знизить тон у підтримці кримських татар, можливо, зменшить антиасадівську риторику чи закриє очі на що-небудь серйозніше, ніж розбомблений Алеппо. У будь-якому випадку Путін зробить усе, щоб конвертувати смерть посла в яку-небудь дорогоцінну поступку. Тільки ось у чому велика різниця. Алмаз Шах досі – надбання Росії, і він тільки дорожчає. А путінські придбання все частіше знецінюються, ледь вступивши на баланс Кремля. Головне, щоб, як у Грибоєдова: «Кричали женщины ура! И в воздух чепчики бросали».

Інші новини

Всі новини