Якби не Москва

Билинну спадщину прийнято ділити на декілька циклів. Один – «київський», той, що про богатирів і ратні подвиги. Інший – «новгородський» – той, що про побут, купців і багатство. Але якщо Ілля Муромець загине в сутичці з монголами на річці Калці, то купцеві Садку шансів не залишить Москва, – пише Павло Казарін для Крим.Реалії.

Новгородська республіка проіснувала майже три з половиною століття. Простягалася від Білого моря до Волги, від Балтійського моря до Уральських гір. Одна з небагатьох земель, що зуміла уникнути розорення монголо-татарами. Саме тут було віче — реальна форма середньовічної демократії, коли на всі ключові пости люди обиралися, а не призначалися.

Капітал був основою влади, а не навпаки. У якийсь період це призвело до зародження протоолігархів, які лобіювали свої креатури на головні пости. Але при всьому цьому Новгород був позбавлений родових плям абсолютизму: влада була складною системою стримувань і противаг між виборними князем, архієпископом, посадником, тисяцьким і старостами. Віче вирішувало питання війни і миру, долю законів, величину податків і визначало те, хто буде очолювати республіку.

Новгород був справжнім торговим «вікном в Європу», прорубаним задовго до Петра. Саме тут могла з'явитися четверта східнослов'янська ідентичність: поряд з сучасними Україною, Білоруссю і Росією.

Якби не Москва.

Приводом для першої московсько-новгородської війни стала спроба Новгорода запросити єпископа у Києва, який в ту пору в церковному питанні замикався на Константинополь. У підсумку Іван Третій звинуватив новгородців в зраді, 1471 року розбив їхні табори в битві на річці Шелонь і захопив місто.

Наступні сім років незалежності Новгорода урізалися Москвою. Судові функції перекочували завойовникам, частина земель була відірвана на користь загарбників. У 1478 році частина новгородської еліти оголосила Івана Третього паном міста, давши йому привід для нового завойовницького походу. У тому ж році незалежний Новгород упав.

Вічовий дзвін був вивезений до Москви. Віче скасовано. Прихильники незалежності — переселені, відправлені в монастирі або вбиті. Місто стало частиною Московського князівства. Втім, через 90 років — в 1570 році — підозри Івана Грозного в «пропольських» настроях міста стали приводом для чергового походу на Новгород. В результаті місто грабували шість тижнів.

«Потім послідували страти, що тривали до 15 лютого. За повідомленням російської повісті про розгром Новгорода, Іван велів обливати новгородців запальною сумішшю і потім, обгорілих і ще живих, скидати в Волхов. Священики і монахи після різних знущань були забиті киями і скинуті туди ж. Сучасники повідомляють, що Волхов був заповнений трупами; жива легенда про це зберігалась ще в XIX столітті. Новгородський літописець розповідає, що були дні, коли число убитих досягало півтори тисячі; дні, в які били 500-600 осіб, вважалися щасливими».

У російських підручниках історії ці процеси називають «приєднанням». Новгород зник. Сьогодні це невеликий за значенням обласний центр. Ніяких амбіцій. Ніякої ідентичності. Від минулої величі залишилися лише стіни.

Історичні паралелі умовні, але наочні. Апетити імперій завжди ростуть. Будь-яке пограниччя — в зоні ризику. Зміна орбіти сприймається як загроза. Претензія на самостійність — як привід для війни. Недоліки демократії — продовження її достоїнств. Закриті структури здатні користуватися слабостями відкритих. Деякі війни програються назавжди.

Нічого не нагадує?

Друкується з дозволу Радіо Свобода / Радіо Вільна Європа, 2101 Коннектикут авеню, Вашингтон 20036, США

Новое Время запрошує на лекції наших відомих колумністів Діалоги про майбутнє. Детальна програма тут

Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу  Мнения Нового Времени