Назва цієї сесії «Радянська спадщина в путінській Росії». Перш ніж перейти до змістовного обговорення запропонованої теми, дозвольте зробити два попередніх зауваження щодо обох частин назви цієї сесії: радянської спадщини і путінської Росії.
Перше.
Слово «совет» (рада) в російській мові має три основних значення:
- як рекомендація, повчання, настанови;
- як обговорення;
- як місце і, отже, як колективний орган для проведення дискусій.
Прикметник «радянський» утворено від слова «рада» в третьому значенні. Воно стало визначальним індикатором інститутів самоврядування, що виникли на території колишньої Російської імперії під час Першої російської революції, а потім інститутів влади, що існували в 1917-1993 рр.
Історично термін радянський не мав ідеологічного забарвлення, він лише характеризував нові органи колективного управління, що створювалися громадянами на початку ХХ століття. Однак з часом відбувся зсув його значення, і цей термін став використовуватися як синонім слова комуністичний, причому з трохи менш різкою ідеологічною конотацією, напр.: радянський режим, радянська республіка, Радянський Союз, радянська армія. Відображенням спочатку різних значень і різного використання термінів радянський і комуністичний стало популярне гасло часів громадянської війни і повстань початку 1920-х років «За ради без комуністів».
Нинішня машина пропаганди не має зв'язку з тією, що була за часів тоталітарного режиму
У термінах рада і радянський спочатку не було нічого комуністичного і взагалі ідеологічного. Вони були лише позначеннями органів демократичного самоврядування, створювалися спочатку без будь-якої участі більшовиків. Тому первісний зміст терміна радянська Росія (до здійсненого з активною участю комуністів семантичного зсуву) полягав, строго кажучи, в тому, що це могла бути демократична, самоврядна Росія (...).
Друге.
«Путінська Росія» – занадто широке поняття. Замість нього я обмежуся більш вузьким терміном – нинішній російський політичний режим, тобто політичний режим, який існує в Росії з 1991 р.
Є щонайменше п'ять сфер, у яких спадщина тоталітарного режиму, що панував у країні протягом понад семи десятиліть, продовжує залишатися найбільш відчутним. Це сфери: соціологічна, інституційна, кадрова, світоглядна (ідеологічна), політико-технологічна.
Соціологія: Три джерела і три складові частини нинішнього режиму
Основними силами, які прийшли до влади в сучасній Росії (з 1991 р.), стали три соціальні групи, котрі володіли на рубежі 1980-90-х років очевидними політичними, інтелектуальними, організаційними перевагами:
- корпорація співробітників комуністичних спеціальних служб (КССС);
- системні ліберали, які виросли з комуністичної бюрократії і комуністичної інтелігенції;
- організована злочинність (мафія в самому прямому сенсі цього слова), часто підтримувалася комуністичною бюрократією і комуністичними спецслужбами в пізньототалітарному суспільстві.
Провести жорстку класифікацію і чітке розмежування між представниками цих трьох соціальних груп у ряді персональних випадків важко. Деякі з відомих фігур належать одночасно двом, а іноді й усім трьом нині панівним соціальним силам.
За підсумками серпневої революції 1991 р значні обсяги політичної влади опинилися насамперед в руках системних лібералів. Послідовно втрачали політичну підтримку російського суспільства, вони з часом дедалі більше стали спиратися на ресурси силовиків, особливо співробітників спецслужб. Після економічної кризи 1998 р. стало очевидним, що не тільки політична влада, а й особиста свобода сислібів не можуть бути забезпечені без якісної зміни місця і ролі спецслужб у російській політичній системі. Тоді першість в політичному тріумвіраті сислібами було передано спецслужбам. Іншими словами, сисліби свідомо провели операцію з обміну політичної влади, що вислизає від них, на їх особисті свободу, безпеку, добробут, гарантовані їм представниками КССС.
Інститути
Від тоталітарної епохи нинішній політичний режим успадкував, хоча й у частково зміненому вигляді, три найважливіших інститути:
- політична поліція;
- квазімонопольна партія бюрократії;
- машина ідеології і пропаганди.
Принциповою відмінністю від комуністичного часу стала зміна відносного положення двох провідних політичних інститутів в нинішньому авторитарному режимі. Партія замість панівної сили стала допоміжною, а політична поліція – замість вельми впливової, але допоміжної, організації стала панівною політичною силою.
Нинішня машина пропаганди не має безпосереднього зв'язку з ідеологічною машиною, яка діяла за часів тоталітарного режиму, вона була створена заново, новими людьми, при використанні нових ресурсів, спираючись на нові технології. За переважними оцінками вона виявляється не менш, а, можливо, і більш ефективною, ніж пропагандистська машина піздньототалітарного режиму.
Кадри
Майже всі політичні керівники постсерпневої Росії (особи, що займали і займають посади президентів, прем'єр-міністрів, віце-прем'єрів, керівників палат Федеральних зборів, в адміністрації президента), а також великі бізнесмени і т.зв. лідери громадської думки є колишніми членами КПРС. Незалежно від того, вступали вони в комуністичну партію за щиро-ідеологічними або цинічно-прагматичними міркуваннями, членство в партії тоталітарного режиму є однією з найважливіших характеристик зокрема і їх нинішніх світогляду, способу життя і дій.
На відміну від багатьох інших перехідних країн в Європі і колишньому СРСР жоден представник правозахисного, дисидентського, не комуністичного демократичного руху ніколи не отримував скількись помітного поста у федеральній виконавчій владі в Росії. З цієї точки зору, політичної революції (з точки зору переходу державної влади до представників не комуністичної партії) в Росії ще не відбулося.
Світогляд (ідеологія)
Термін ідеологія використовується в цьому розділі не у вузькопартійному, а в широкому сенсі – як синонім світогляду, що переважає.
Характерними рисами світогляду практично всіх представників нинішнього російського політичного режиму (незалежно від їх індивідуальної приналежності до тієї чи іншої з трьох його головних соціальних груп, зокрема сислібів) є успадковані ними як мінімум з часу тоталітарного режиму:
- великодержавництво,
- імперіалізм,
- тотальна відсутність уявлень про індивідуальні свободи і права людини, верховенство права, демократію, обмеження і поділ державної влади.
Політичні технології
Характерною особливістю технологій, практично застосовуваних нинішнім політичним режимом (з 1991 р.), є підлегле становище (а часто і повна відсутність) таких інструментів досягнення політичних рішень, як: врахування інтересів різних груп, переговори, узгодження, компроміси, добровільно укладані і чесно виконувані договори.
Переважаючими інструментами досягнення політичних рішень є: спецоперація, введення в оману, дезінформація, обман, примус, підкорення, насильство, терор.
Широке використання зазначених політичних технологій характерне не тільки для путінського, але й для єльцинського (гайдаро-чубайсівського) підперіоду існування нинішнього російського політичного режиму:
- обман парламенту під час спецоперації (підписання Борисом Єльциним з ініціативи Анатолія Чубайса приватизаційного законодавства в серпні 1992 р в обхід Верховного Совета);
- підтримка зарубіжних тоталітарних режимів (фінансування Єгором Гайдаром режиму Фіделя Кастро в грудні 1991 – січні 1992 г.);
- надання величезних фінансових ресурсів комуністичним спецслужбам (використання Гайдаром $1 млрд з першого траншу МВФ для порятунку від банкрутства КДБ-шного Євробанку в 1992 р.);
- зовнішня агресія (участь російських військових підрозділів у Абхазькій війні в 1993 р.);
- внутрішнє масове насильство (перша чеченська війна 1994-96 рр.);
- теракт проти лідера невизнаної держави (вбивство Дудаєва в 1996 р.);
- теракт проти політичного опонента всередині Росії (вбивство Рохліна в 1998 р.);
- теракти проти власного цивільного населення (вибухи в московських тролейбусах напередодні парламентських виборів 1995 р.).
Слід зауважити, що хоча кількісні масштаби застосування зазначених інструментів під час путінського підперіоду існування нинішнього політичного режиму помітно зросли, з якісної точки зору всі вони були випробувані, відпрацьовані і взяті на озброєння російським політичним тріумвіратом ще під час єльцинського підперіоду.
Принциповими путінськими політико-технологічними новаціями (були відсутні під час єльцинського підперіоду), серед інших, є:
- відкрита агресія проти зарубіжних держав (російсько-грузинська війна);
- офіційна анексія зарубіжних територій (Крим);
- застосування зброї масового знищення проти політичних опонентів за кордоном (Литвиненко і Скрипаль).
Певна різниця в застосовуваних технологіях є, зокрема, відображенням відмінностей у світогляді, освіті й набутих навичках між членами тоталітарних партій і офіцерами тоталітарних спецслужб.
Видається очевидним, що створення коли б то не було в Росії політично вільного режиму неможливо за умови:
- збереження в країні політичної влади нинішнього тріумвірату;
- збереження інститутів (або тих чи інших варіантів їх перевтілень), успадкованих від тоталітарного режиму;
- збереження в російській державній владі (або ж прихід у неї) кадрів, що володіють тоталітарно-кримінальним світоглядом і використовують у своїй практичній діяльності інструменти обману, насильства, терору, властиві тоталітарним режимам.
Текст опубліковано з дозволу автора
Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения Нового Времени