Правильно чи неправильно робить Президент України, коли просить Вселенського Патріарха про автокефальну помісну церкву? За останню добу мені часто задають це питання. Спробую дати на нього відповідь під трохи іншим кутом зору. Зрозуміло, що звернення Порошенка до Варфоломія І – це всього лише фрагмент політичного життя України. Та я дуже хочу, щоб ми, українці, а також українські політики і церковники, подивилися на ситуацію дещо по-іншому.
Маємо визнати, що після розпаду Радянського Союзу, більшість українців почали жити в деідеологізованому світі. Якась частина людей дійсно живе з Богом, справжніми християнськими ідеями. Та для більшості на місці, де в людини має бути закладено ідею, мораль і віру, виникла порожнеча.
Далі ця порожнеча була заповнена модою: носити хрестик, ходити в церкву, малювати хрести, освячувати будинки і автомобілі. Це не віра й не ідея. Залишилася тільки показна обрядовість як данина моді, зовнішність, а не сутність церкви. В результаті, вона стала всього лише фрагментом кон’юнктурного життя. Займаючись цією показною обрядовістю, церква забула, що суспільству треба нести справжню християнську ідею. Бо яку ідею може нести людина у рясі, в якої у гаражі вісім мерседесів?...
Яку ідею може нести людина у рясі, в якої у гаражі вісім мерседесів?
Тепер уявіть собі, яка склалася картина. Ми маємо хворе суспільство, яке треба лікувати, передусім, ідеєю. Ми маємо церкву, яка подекуди не є носієм християнських ідей та віри в християнство. Що робити?
Я вважаю так: лікуючи українське суспільство, може вилікуватися і сама церква. Нам потрібна така церква, яка здатна прислужитись суспільству у найтяжчі моменти його життя. Крим, Донбас, притулки для літніх людей та інвалідів, допомога багатодітним сім’ям. Ось чим має займатися церква.
Знаєте, скільки справжніх соціальних установ є сьогодні при церквах на території України? Будете здивовані. Нуль. В які роки ще так було? Хіба що при радянській владі.
Тепер підходжу до актуальної теми – звернення президента про автокефальну церкву. Чомусь, коли Порошенко мав довіру населення більше 50%, він таких звернень не писав. Зараз, коли ця довіра в межах не більше десяти відсотків, раптом пише. А церква погоджується. І це замість того, щоб сказати: «Пане президенте, ви грішник перед цим суспільством і не маєте права підписувати подібні документи».
26 років держава та політики використовують церкву у своїх цілях, в такий спосіб протиставляючи її українському суспільству. При цьому і перші, і другі забувають про необхідність цієї животворної ідеї для українців.
Тому президенту, рівень довіри до якого найнижчий із можливих, треба сто разів подумати, що він робить. Він справді досягає мети створення автокефалії і помісної церкви? Чи повертає цю ідею проти самої ж церкви і нашого хворого суспільства?
Це моя відповідь.
Текст опубліковано з дозволу автора
Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения Нового Времени