Нещодавно, розмірковуючи на вічну тему «Їхати чи залишатися?» і оцінюючи у зв'язку з цим привабливість окремих куточків планети, один досвідчений і успішний бізнесмен, який багато чого добився і чимало побачив, розсудив приблизно так: «Україна – чудова країна, я її завжди любив і буду любити. Я колись кинув хороший бізнес за кордоном і повернувся на Батьківщину, вірячи в її майбутнє. Моя дочка займається спортом і пишається, що виступає під українським прапором. Але виїхати було б розумніше». «Чому?». «Клімат не підходить». «А який підходить?» «Інвестиційний!».
Що змушує талановитих людей продуктивного віку з ідеями і можливостями шукати кращі «кліматичні» умови за кордоном? Напевно, те саме, що відлякує іноземних підприємців і великий міжнародний бізнес від родючої землі, освіченого народу, хорошого географічного положення та інших записних інвестиційних переваг України. «Клімат» поганий!
Що ж, на думку досвідчених інвесторів, робить «клімат» хорошим, а країну привабливою для бізнесу? Важко відповісти краще, ніж сказав Девід Рубінштейн, керівник The Carlyle Group, однієї з найбільших фінансових компаній в світі: «Найкраще в світі місце для ведення бізнесу – це Америка. Чому? Верховенство права, прозорість, якість фінансування і професіоналізм управлінців!»
Що з цього є в Україні?
Верховенство права. Навіть говорити про таке ніяково. Українська судова система настільки себе дискредитувала, що, по-моєму, реформувати її – це марна трата сил. Простіше і ефективніше весь бур'ян, без винятку, випалити отрутою, потім ретельно продезінфікувати, а вже потім, на чистому місці посадити щось нове, культурне, бажано під наглядом досвідченого іноземного садівника.
Прозорість. Це, на жаль, теж не про нас. Ми навіть у найгучніших справах, як приватизація Приватбанку, не до кінця розуміємо, що саме і на яких умовах, ми, народ, придбали. Я вже не кажу про хитросплетіння бізнесу і політики в державно-олігархічному середовищі.
Якість фінансування. З цим геть біда, якщо не рахувати валізи готівки, що гуляють в середовищі авторів електронних декларацій. Потужно гуркітливий потік потенційних іноземних інвестицій розбивається об неприступні хвилерізи української корупції, перетворюючи країну на болото. Ринків капіталу немає, фонди прямих інвестицій, в їх традиційному розумінні, відсутні, навіть українські гроші, що ретельно відмиті та отримали нове громадянство, і ті повертаються в країну вкрай неохоче. Банки потроху кредитують, але обсяги, на жаль, мізерні. На жаль, як не крути, але створювати і розвивати бізнес без фінансування ще ніхто не навчився.
Професіоналізм управлінців. Якщо не брати до уваги незліченну кількість менеджерів з продажу пральних машин, туристичних путівок, організації розважальних заходів та інших «керівників» такого калібру, яких в окремо взятому українському торговому центрі більше, ніж у американському місті середнього розміру, то з управлінцями справа йде так собі. У країні де переможного активізму та непереможної корупції більшість фахівців вже давно протоптали стежку в бік державного кордону. Найкращою ілюстрацією сказаного є неприваблива частка багатьох гідних фахівців, які побували у владі, але так їй і не сподобалися.
Історію про умови для успішного ведення бізнесу Девід Рубінштейн розповідав на YES, у Києві. І незважаючи на те, що за його критеріями Україна не «пролазить ні в які інвестиційні ворота», виступ свій він закінчив оптимістично: «Я дійсно думаю, що перед Україною відкриваються великі можливості. Їх реалізація займе від п'яти до десяти років». З моменту його виступу минуло вже три роки, тож #перемога має бути десь не за горами! Ось тільки знати б, напевно, як вона виглядає, ця #перемога, щоб не розминутись, випадково!
Особисті фінанси з Іваном Компаном – щовівторка
Читайте інші тематичні колонки на НВ:
Сьогодні у світі з Іваном Яковиною – щодня
Кинопоиск з Фоззі – щочетверга
Тиждень по-діловому з Сергієм Фурсою – щоп'ятниці
Відкриття з Олексієм Бондарєвим – щонеділі
Більше поглядів тут