Освіта у будь-якій країні, від Канади до Австралії, від Чилі до Монголії, залишилася останньою і єдиною галуззю в світі, в якій переважно і масово використовується «ручна» праця вчителів.
Це все одно, що лопатою переорювати поле або на веслах плисти через океан.
І справа зовсім не в тому, що потрібно нашпигувати систему освіти комп'ютерами. Це нічого не дає без розуміння, що і як з ними робити. Може, тому про них вже й не говорять, мовляв, «одна дитина – один комп'ютер».
Просто справа в тому, що потрібно добитися іншого кінцевого результату: більш швидкого, глибокого і такого, що зберігається більш тривалий час, освоєння інформації.
Ось, наприклад, таблицю Менделєєва вчать три місяці, а можна зробити це за тиждень. Таблицю множення вчать роками, а можна за тиждень. Тригонометрію вчать три роки, а можна вивчити за півроку. При цьому весь інший час, що звільнився, можна присвятити розширенню ерудиції і практичним кейсам.
Так, до речі, і перехід на онлайн-навчання - не панацея. Тому що просто дивитися і слухати в онлайні лекції навіть найкрутіших вчених і вчителів недостатньо. Самі «знання» потрібно переробляти в новий інформаційний формат, придатний для засвоєння.
Перехід на онлайн-навчання - не панацея
Це коли інформація подається в іншому темпо-ритмі, не сухо-нудно-науково, а техно-популярною мовою, і коли результатом є не стільки шкільна оцінка, скільки виконані проекти та набуті компетенції.
Саме на це зараз попит.
Це і є реформа освіти у ХХІ столітті. Перехід з ручної праці до інформаційної.
Текст публікується з дозволу автора.