Знаєте, в чому різниця між захопленням Криму і вторгненням на Донбас?
Крим був армійською спецоперацією. Кадрові частини, військова техніка, флот і авіація. Анексією півострова займалася російська офіційна військова вертикаль. Парамілітарним частинам – козакам і добровольцям – була відведена допоміжна роль. Якби їх не було – нічого б не змінилося, – пише Павло Казарін для Радіо. Свобода.
А Донбас був класичною історією про війну на аутсорсі. Якою займалися найрізноманітніші білякремлівські підрядники. Саме вони продавали Кремлю свої стратегії з дестабілізації регіону. Якщо один підрядник зазнавав поразки – його змінював інший.
Однією з перших груп, які отримали «зелене світло», стала команда Сергія Глазьєва. Вона намагалася робити ставку на Губарєва і Царьова. Останньому навіть готували виборчу кампанію – з метою зробити новим фронтменом всього проросійського. Коли гроші на виборчу кампанію вкрали і все закінчилося пшиком – Глазьєва відтіснила група православного олігарха Малофєєва. Та сама, яка відправила Стрєлкова-Гіркіна в Слов'янськ.
Реальність не зобов'язана виправдовувати наші очікування
Війна на аутсорсі – улюблений голлівудський сценарій. В рамках якого всю брудну роботу роблять не кадрові, а афілійовані. Менше ризиків. Менше витрат. Дарує формальну непричетність.
А кадровим частинам в цьому сценарії відведена функція забезпечення. Озброювати. Прикривати. Навчати. Їх участь куди локальніша – основне навантаження лягає на плечі найманців. І лише в ті моменти, коли все починає валитися – вони вступають в безпосереднє зіткнення. Як в Іловайську та Дебальцевому.
Гібридна війна – гібридні завдання. Якщо кадрова армія виконує накази, то мотиви «гравців на аутсорсі» можуть бути найрізноманітнішими. Хтось за допомогою війни бореться за ресурси. Хтось – за близькість до першої особи. Хтось зводить старі рахунки. На відміну від армії, вони вирішують не тільки загальне завдання, а й безліч приватних.
І саме це потрібно враховувати, коли ми говоримо про російські спецоперації в Україні.
Кожну з них ми оцінюємо за лекалами класичних воєн. Шукаємо офіцерську виправку у посередників і виконавців. Чекаємо відомих прізвищ в протоколах допиту. Намагаємося знайти струнку логіку в планах і порівнюємо їх з тим, що бачили в фільмах про роботу спецслужб. А коли не знаходимо – розчаровуємося.
Нам здається, ніби кожна така операція – плід багатомісячної роботи професіоналів. Ініціатива зверху. Офіційно санкціонована операція, яка пройшла узгодження на всіх поверхах вертикалі. І охоче забуваємо про те, що підрядники операцій можуть не мати відношення до верхніх ярусів владної піраміди.
У них можуть бути різні мотиви. Різні ресурси. Різна компетенція. Їх картинка реальності зовсім не зобов'язана бути математично вивіреною і вже тим більше – збігатися з нашим сприйняттям реальності. Вони не повинні мати виучки кадрового спецслужбіста – просто тому, що не мають до силових абревіатур ніякого відношення.
І до цих же абревіатур можуть не мати відношення їх замовники. Тому що дестабілізація для них – це не мета, а засіб. Наприклад, посунути конкуруючу групу. Довести лояльність. Підтвердити ефективність.
Російська політика – однопартійна, але багатопід’їздна. Боротьба бульдогів під килимом ніколи не припиняється. А війна з Україною для них інструментальна.
Сценарії про Джеймса Бонда залиште Голлівуду. Реальність не зобов'язана виправдовувати наші очікування.
Друкується з дозволу Радіо Свобода/Радіо Вільна Європа, 2101 Коннектикут авеню, Вашингтон 20036, США
Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения Нового Времени