Вічна проблема влади, особливо на етапі вичерпання системи. Є два рішення цієї проблеми - змінювати систему або змінювати кадри.
За всіма критеріями, підтвердженими історією, російське самодержавство давно вже знаходиться в процесі занепаду. Дивно, як воно продовжує ще шкутильгати після жахливого удару, яким став розпад СРСР (причому в мирний час - небувалий в історії випадок). Але ось дивний збіг: ми вперше присутні при збігу циклів.
Справа в тому, що і західні системи переживають політичний занепад (у зв]язку з цим цікаво почитати Френсіса Фукуяму, "Political Order and Political Decay".) Брексіт і Трампізм - тому підтвердження. Але Захід шукає вихід через вибори і зміну лідерства, яке повинно знайти шляхи відновлення. Якщо не знайде - його зметуть.
Росія та Туреччина почали шукати вихід із системного занепаду через зміну кадрів. Ердоган отримав привід для рішучих чисток. Путін поки забажав вегетаріанське меню і м'яко позбавляється від баласту, явно побоюючись зруйнувати елітний статус-кво. Але обидва повторюють кадрову модель боротьби з державною кризою, яку свого часу успішно відпрацювали Сталін та Мао.
При вичерпанні системних ресурсів кадрова чистка є найважливішим засобом мобілізації режиму та підтримки ілюзії його життєздатності. Тому Путін не може зупинитися і продовжить свою кадрову революцію - він вже раб логіки.
Путін не може зупинитися і продовжить свою кадрову революцію - він вже раб логікиЩе один традиційний спосіб прореагувати на системну кризу - війна. Але війна може мати протилежні наслідки. Свого часу війна стала засобом формування сучасної держави та сучасної бюрократії в Великобританії, Франції, Пруссії і Японії. У Росії війна завжди була засобом самозбереження самодержавства. Зараз Росія веде дві війни, і вони знову стали лише компенсатором вичерпання внутрішніх ресурсів.
Але, як говорить історія, перехід до війни та кадрової чистки як способу самозбереження тільки прискорює процес занепаду. Ось так.
Текст публікується з дозволу автора.
Більше думок тут