Трагікомічна битва адміністрації Дональда Трампа з істеблішментом, судовою системою та журналістами тільки розгортається. Її результат буде досить сумний для американської політичної системи – ця система не зможе знайти точку рівноваги. Рятуючи себе, Трамп тепер змушений бігти попереду антипутінського паровоза. Він вже обігнав обамівський паровоз вимогою про повернення Криму Україні, – пише Андрій Піонтковський для Крим.Реалії.
Ані перезавантаження, ані розрядки, ані угоди, ані розділу сфер впливу, ані пом'якшення санкцій, ані антигітлерівської коаліції – ніяких цих забаганок Кремля не буде. Трамп уже настільки скомпрометував себе путінофільською балаканиною (до 17 січня) і путінозалежним ближнім колом ("путінгейт" у Вашингтоні ще тільки починається), що будь-який крок у такому напрямку означатиме для нього політичну смерть.
Зіграло свою роль і запаморочення від успіхів, що панувало в Кремлі. Путін ще раз підтвердив, що не випадково свою кар'єру розвідника він закінчив у званні підполковника. Асиметрична реакція на висилку російських дипломатів через півгодини після різкої заяви Сергія Лаврова заклала з потрухом цінного агента Флінна. А глумливий десятихвилинний стендап Путіна про Трампа і про найкращих у світі російських повій назавжди поховав чоловічу дружбу, яка зароджувалася між двома брутальними альфа-самцями. Після 17 січня Трампа як відрізало, він перестав радісно вигукувати: "Путін знову мене похвалив!"
Трампівська карта Путіна виявилася битою, так само як до неї виявилися битими карти "Русского мира", Новоросії і карта захисту Вітчизни від ісламських екстремістів на наших далеких кордонах.
Не Кремль вже визначає порядок денний телебачення, а телебачення – порядок денний КремляЗ цим знанням, у якому стільки печалі, прокинулися вранці 14 лютого в Кремлі: три серйозні зовнішньополітичні поразки і дві війни, з якими незрозуміло, що робити далі, на руках. Дуже неприємна ситуація для будь-якого авторитарного режиму. Ситуація, що підриває позиції лідера і неминуче породжує в його оточенні дві конкуруючі партії: партію гібридної капітуляції і партію третьої війни. І обидві партії незадоволені першою особою. За тріумфалістську промову 18 березня 2014 року Путіну, "доброму Гітлеру", доведеться так чи інакше відповідати. Не можна відкривати могили таких мерців: романтичне перезавантаження системоутворюючого міфу було хорошим для Кремля, бо автоматично передбачало наявність зовнішніх ворогів і націонал-зрадників, а значить, легко і назавжди пояснювало і наступальну обвальну деградацію економіки, і необхідність суворої зачистки незгодних. Власне, ніякого іншого порядку денного, що скріплює йогу владу, Путін вже давно не в змозі сформулювати.
Але в цьому ж, як тепер очевидно, крилася небезпека: така концепція вимагає динаміки, картини "Русского мира", всесвіт якого безперервно розширюється. Статика, будь-який натяк на відступ перед зовнішнім ворогом смертельні для неї, породжують навіть серед найпалкіших прихильників страшну підозру: "Цар – не справжній!"
Але логіка 18 березня вимагала більшого, а спокуса захоплення Білого дому була такою великою! Тепер Путін змушений буде зважати на потенційно небезпечну для нього групу невдоволених. Такою є партія війни, яка щовечора збільшується безумством на всіх федеральних каналах. Цей феномен, що розгортається на наших, – перший в історії авторитарних режимів телевізійний державний переворот. Не Кремль вже визначає порядок денний телебачення, а телебачення – порядок денний Кремля. Єдиний спосіб для Путіна утримати на деякий час владу – самому очолити цей медійний переворот.