Як народжувалися легендарні кінофестивалі

Погляди

3 січня 2017, 12:37

Владислав Лясовський

Глава наглядової ради КМФ «Молодість»

Історії появи найвідоміших світових кіноподій

Вже у лютому традиційно стартує Берлінський кінофестиваль. Підготовка до нього вже йде на повну. Вже відома і назва програми Берлінале-2017 – «Майбутнє недосконале». В неї увійдуть 27 ігрових фільмів, присвячених науковій фантастиці. Крім того, на фестивалі цього року вперше буде вручена премія за кращий документальний фільм – Glashütte Original Documentary Award. І це досить серйозне нововведення. Думаю, що головна причина того, що документальне кіно сьогодні стає все більш популярним – бажання глядача бачити сьогодення і по-справжньому відчувати. Як кажуть, «без театру і ретуші». Та й сюжети життя підкидає на порядок сильніші.

Берлінський фестиваль завжди відрізнявся прогресивністю і розмахом, широким представництвом картин з різних країн і континентів. Зокрема, зі Східної Європи, зокрема, з України. Не дарма фестиваль в Берліні називають «геополітичним». Порівняно з Каннським або Венеціанським він досить «молодий» - почав проводитися в 1951 році, а статус міжнародного отримав через чотири роки, в 1956 році. Його засновники – США, Великобританія і Франція, які були союзниками у Другій світовій війні. У період холодної війни фестиваль в західному Берліні показував всьому світу що це територія свободи, прогресу і цивілізації посеред тоталітарної прорадянської НДР.

Головний приз фестивалю - «Золотий ведмідь», оскільки саме ведмідь є геральдичним символом Берліна. До 1978 року проводився влітку, з тих пір проходить щорічно в лютому. Крім гран-прі - золотого ведмедя в кількох номінаціях вручається «срібний ведмідь», а також – приз екуменічного (християнського) журі.

«Фішка» Берлінале - орієнтованість на авторське, інтелектуальне кіно. Фестивальне кіно і так належить до категорії «не для всіх», але в Берліні це особливо помітно. Саме тут можна побачити фільми, жанр яких визначається як «прогресивна драма».

На фінальну зустріч членів журі Каннського кінофестивалю вивозять в секретне місце, іноді навіть на острів

Про демократичність і відкритість Берлінського кінофестивалю красномовно свідчить один факт. У минулому році офіційним гаслом Берлінале стало «Право на щастя». Підкреслюючи, що це право мають всі – незалежно від кольору шкіри і місця проживання, - організатори розставили у всіх холах кінозалів бокси для пожертвувань біженцям. І закликали волонтерів приходити на фільми разом з тими, хто змушений був тікати зі своїх країн через війну. Для них приготували окремі квитки.

Впевнений, що навіть недавня трагедія в Берліні не змусить організаторів фестивалю скасувати цю практику і в наступному році. Це їх цінності, їх бачення світу, яке не під силу зруйнувати релігійним фанатикам і екстремістам. Але напевно на фестивалі будуть посилені заходи безпеки. Адже в минулому році його відвідали 20 тисяч учасників і журналістів, а кількість глядачів, що купили квитки, досягла рекордних 337 тисяч.

Найстарішим же кінофестивалем є Венеціанський. Це найпрестижніший культурний захід з солідною історією. Він був заснований в 1932 році. Проходить щорічно (крім воєнних років і кількох років у 70-х) на італійському острові Лідо. Мало хто знає, але він заснований ніким іншим, як Беніто Муссоліні. Так, тим самим італійським диктатором. Венеціанський кінофестиваль примітний тим, що в ньому можна отримати безліч нагород. Наприклад, крім основної програми та її гран-прі – «Золотого лева», можна брати участь в інших програмах – «Горизонти», конкурсі короткометражних фільмів, позаконкурсних показах, секціях незалежного і паралельного кіно, авторських картин тощо. Але при цьому фестиваль йде шляхом скорочення кількості конкурсних картин. За принципом «краще менше, та краще».

До речі, саме Венеціанський фестиваль став причиною появи Каннського. На початку Муссоліні як організатор фестивалю дійсно допускав до показу різні стрічки з багатьох країн світу (на першому фестивалі в 32 році демонструвався фільм Довженка «Земля»), але дуже скоро демократія закінчилася, він став втручатися в роботу журі, і в результаті нагороди стали отримувати тільки ідеологічно правильні фільми. Як правило, виробництва Італії та Німеччини. У 1938 році це остаточно розлютило світ, і було вирішено організувати новий кінофестиваль – у французьких Каннах. Тож, можна сказати, Каннський фестиваль з'явився теж завдяки Муссоліні. У піку, так би мовити. Загалом, все невипадкове.

Грандіозне відкриття Каннського фестивалю за участю міністра освіти Франції планувалося на вересень 1939 року. Але почалася Друга світова війна, і відкриття відбулося через довгих сім років –у 1946 році. Цікаво також те, що до 1970 року країни самі висували фільми на фестиваль. Головним призом фестивалю, як відомо, є «Золота пальмова гілка». Починаючи з 50-х років, завдяки участі таких зірок, як Кірк Дуглас, Софі Лорен, Грейс Келлі, Бріджит Бардо, Ален Делон, Кері Грант та інших, фестиваль прогримів на весь світ. Через півстоліття з'явилася ціла програма під назвою «Каннська класика». В рамках якої демонструються ретроспективи, відреставровані копії культових фільмів, документальні фільми про кіно.

Особлива тема фестивалю - таємність оцінок членів журі в Каннах. Кожен з них дає підписку про нерозголошення внутрішніх таємниць голосування. Членів журі особливо ретельно оберігають від усіх, хто може хоч якось на нього впливати. На фінальну зустріч членів журі вивозять у відокремлене секретне місце, іноді навіть на острів. В останній момент у них відбирають мобільні телефони, щоб виключити просочування інформації завчасно.

До речі, вже кілька років під час фестивалю в Каннах відкривається павільйон Київського міжнародного кінофестивалю «Молодість». Я вважаю, це найкращий доказ того, що ми зайняли гідне місце в ряду іменитих світових кіноподій.

У «Молодості» теж цікава історія. Він стартував у 1970 році як фестиваль студентських робіт столичного театрального інституту, проте протягом декількох років став подією міжнародного масштабу. Друге дихання «Молодість» отримала в кінці 80-х, під час перебудови. Картини на фестиваль везли з усіх республік колишнього СРСР та країн соцтабору, де з'являлися творчі молодіжні течії – Прибалтики, Казахстану, Азербайджану, НДР.

Після того, як Україна стала незалежною, у 1993 році «Молодість» була офіційно зареєстрована як міжнародний фестиваль. На конкурсній програмі кожен рік представлені картини, які ми відбираємо в результаті національних і міжнародних кінооглядів. Як і в інших кінофестивалях, програма «Молодості» розділена на секції - студентського, короткометражного (ігрового, анімаційного та документального) і повнометражного ігрового фільму.

Одна з відмінностей «Молодості» - широкий позаконкурсний блок. Торік, наприклад, це були «Українські прем'єри», «Німецьке кіно», «Французьке кіно», «Скандинавська програма», «Угорська програма», «Литовський фокус», в рамках якого був показаний легендарний фільм Вітаутаса Жалакявічуса «Ніхто не хотів вмирати», - оцифрований і відреставрований.

Ще одна спеціальна подія, яка викликала широкий резонанс, – презентація першої частини трилогії «Російські євреї» Леоніда Парфьонова, присвяченої історії єврейського кварталу в Києві.

Критерії оцінки в кінематографі дуже і дуже складні. Часто досить півгодини, щоб оцінити фільм щодо придатності на фестивальну демонстрацію. Тут найголовніше – враховувати, що фестивальне кіно не розраховане на масового глядача.

Звичайно, ми враховуємо творчу свіжість кіноробіт. Фільм повинен виражати пошук молодого режисера. Відбираючи фільми, прагнемо якомога ширше представити їх географію. Пишаємося тим, що у нас представлені картини з усієї планети.

Наша «Молодість», звичайно, поки ще занадто молода, щоб змагатися з найбільшими світовими фестивалями. Та й чи потрібно з ними конкурувати? Чи Не краще знайти і просувати свою нішу і наш фестиваль зробити найкращим у світі?

 

Інші новини

Всі новини