Катастрофа російського Ту-154 з військовими музикантами на борту могла бути історією про поломку. Але завдяки Москві вона приречена стати історією про війну, – пише журналіст Павло Казарін для Крим.Реалії.
ФСБ каже, що немає ніяких підстав для розмов про теракт. У списку пріоритетних версій: «попадання в двигун сторонніх предметів, неякісне паливо, що спричинило втрату потужності і відмова роботи двигунів, помилка пілотування або технічна несправність літака». Цілком можливо, щось з цього переліку, в кінцевому підсумку, і буде оголошено причиною аварії. Але версії ФСБ в цьому сенсі дуже схожі на рішення російських судів. Ми майже завжди знаємо, що вердикт буде саме таким, який влаштує владну вертикаль.
Коли російський А321 розбився на Синайському півострові, Москва теж максимально довго відкидала версію, що причиною катастрофи міг бути теракт. ФСБ визнала, що на борту лайнера було вибуховий пристрій лише після відповідної заяви єгипетського уряду, який проводив розслідування. Але у випадку Ту-154 ніякого зовнішнього втручання в розслідування не буде – літак зазнав аварії в небі над Росією, а доступ до уламків мають лише спецслужби цієї країни.
Хтось скаже: не довіряти офіційним висновкам – прояв конспірології, і буде неправий. Тому що російська влада дуже часто каже собі і світу, що вважає найбільш вигідним. І щодо їх офіційних заяв давно утвердилася презумпція винності – адже якщо немає ніяких стримувань і противаг, то який сенс говорити правду, якщо ця правда може прозвучати невигідно?
Якщо катастрофа Ту-154 – це теракт, то, виходить, ще один авіаборт став розплатою за сирійську військову авантюру. Ту саму авантюру, в якій бере участь невстановлене число російських солдатів і одиниць техніки. Ту саму авантюру, за яку вже заплатили неопублікованим мартірологом російських комбатантів.
І найпарадоксальніше – нова катастрофа стала ще одним наслідком анексії Кримського півострова.
Бо саме тоді – в лютому 2014 року – Росія вирішила переграти умови, за якими світ існував з моменту закінчення «холодної війни». Кремль був переконаний, що правила гри занадто мало враховують його – Кремля – амбіції і можливості. Що баланс прав і обов'язків повинен бути переглянутий. Що старий світ помирає, а тому слабкого потрібно підштовхнути, щоб першим зайняти місця в новій президії.
Москва не випадково робила ставку на європейських правих і лівих радикалів. Інвестувала в євроскептиків і популістів. Домагалася максимальної неефективності будь-яких інтеграційних проектів. Наскільки можливо - підтримувала Трампа, якого сприймала як головного порушника спокою в світі старих правил і усталених порядків.
Все це, на думку Кремля, повинно було знову змусити світ рухатись, що спричинило б за собою необхідність «передомовлятися» по кожному з найбільш важливих для світу викликів. І в цій павутині нових стримувань і нових противаг Кремль сподівався знову виявити себе: оновленим, актуальним і затребуваним. Але скляний будинок тим і хороший, що в ньому кидатися камінням завжди небезпечно. Тому що спершу ти анексуєш Крим і робиш ворогом найближчого сусіда. Потім вторгаєшся на Донбас і отримуєш санкції. Після – воюєш в Сирії і виявляєш, що твоїх послів починають вбивати, а твої літаки починають зникати з радарів.
Сила дії дорівнює силі протидії – це закон не тільки фізичних величин, але ще й порядку речей як такого. І це не історія про справедливість або несправедливість – це історія про закономірність. Просто в якийсь момент виявляється, що війна, яку твої громадяни бачать лише по телевізору, раптово приходить в їхні будинки. І це точно такі ж гібридні війни, які ти звик вести сам – без оглядки на кого б то не було.
Росія дуже хотіла зруйнувати старий світопорядок. Але хто сказав, що їй буде затишно в новому?
Більше поглядів тут