Колись у фільмі «Божевільні багаті азіати» батько китайсько-сінгапурського походження переконував своїх малих дітей доїсти вечерю, приговорюючи: «Задумайтесь про всіх голодуючих дітей Америки». Я переконаний, що тоді в кінотеатрі кожна людина мого покоління сміялась над цим жартом. Зрештою, нас всіх виховували за моделлю: «Доїдайте свою вечерю. Задумайтесь про всіх голодуючих дітей Китаю».
Одне те речення містило в собі багато меседжів. Перше, і про це скаже будь-який турист, який бував у найбільших урбаністичних зонах Китаю: сьогодні це багата країна – з її розкішними будинками, машинами, ресторанами та готелями. Вона справді багата. Настільки, що більшість американців і не можуть собі уявити.
Друге про те, що зараз той самий момент, коли судилось визначити, хто встановить ключові правила глобального порядку в XXI столітті: довгий час домінантна економічна та військова суперсила Америка, чи її все більш виражений суперник Китай. І цей тест відбувається на фоні процвітаючої на повну силу торговельної війни.
Як звучить ця війна волевиявлень? Вона звучить як те, що у квітні на семінарі в Університеті Цінхуа сказав мені один старший китайський чиновник: в таких справах як торгівля Америці вже просто «запізно» щось говорити Китаю, який зараз надто великий та могутній. І це звучить наче Дональд Трамп каже Китаю: «Скажи хто? Покажи мені, що ти там маєш, дитинко!» Чи як Трамп насправді твітнув на тому тижні: «На нас не тиснуть домовлятись з Китаєм, це на них тиснуть домовитись з нами…Якщо ми порозуміємось, то порозуміємось».
Китай не може привабити найкращих та найбільш видатних
Я гадаю, що нам слід бути вдячними за те, що це протистояння обмежується торгівлею, що було неминучим. Бо, як вказав мені один з топ-менеджерів у сфері технологій: «Китай більше не напрошується в колеги. Тепер з ним рахуються».
Як зазначила у своєму недавньому дослідженні про останні інтернет-тренди Мері Меркер, п’ять років тому Китай володів лише двома з усіх світових торговельних технологічних компаній, в той час як США – дев’ятьма. Сьогодні у Китаю 9 з ТОП-20 - Alibaba, Tencent, Ant Financial, Baidu, Xiaomi, Didi, JD.com, Meituan and Toutiao – а США мають 11. Двадцять років тому Китай не мав жодної.
Ви бачите тенденцію? Ви чуєте кроки? Загальна вартість інтернет-економіки Китаю вже більша, ніж в Америки. І китайська економіка сьогодні вже настільки обходиться без готівки, що багато жінок просто не носять сумки, а чоловіки – гаманці. Вони мають при собі лише телефони з мобільними додатками, щоб купити будь-що чи навіть подати милостиню жебракові.
І я вже не кажу про найбільш перспективну світову галузь та інструмент самообслуговування – штучний інтелект. Тут Китай планує наздогнати та перегнати Америку так швидко, як це тільки можливо, і непогано з цим справляється. Тому що зі штучним інтелектом так: чим більшим масивом попередньої інформації ти підгодовуєш цю машину, тим швидше вона вчиться, тим більше моделей поведінки ти відслідковуєш і тим більш алгоритмів можеш написати, щоб покращити ці товари та сервіси чи придумати нові. Тому що Китай має значно більше людей, ніж ми, і через те, що багато з них використовують мобільні додатки щодня, на китайські можливості накопичити велетенський масив інформації та натренувати машини слід вважати.
«Якщо дані – це нова нафта, то тоді Китай – нова Саудівська Аравія», – помітив Каі-Фу Лі, автор «Наддержави штучного інтелекту: Китай, Кремнієва долина та новий світовий порядок».
Китайські компанії вже є світовими лідерами в галузі комп’ютерного спостереження, розпізнавання облич та мови, що можна використовувати для комерції чи нагляду та контролю над суспільством. Лише за останні два роки в Китаї відбувся бум фінансово-технологічних стартапів, які пропонують мобільні платежі, кредитування, брокерські та банківські послуги. А компанії-виробники дронів №1 та №3 у світі – DJI та Xiaomi – китайські. Французька Parrot – №2. В той же час Китай випускає усе більше інженерів та науковців, аніж США, і якість їхньої підготовки стабільно зростає.
На противагу цьому сьогодні США перетворились на неперевершеного світового лідера з генерування інформації про Дональда Трампа та від нього.
У щоденному потоці новин і твітів Трампа деякі його заяви насправді є правдивими, проте лише виключно через потребу США протистояти несправедливим китайським торговельним практикам. За останні 30 років Китай надзвичайно виріс завдяки особливій формулі: важка праця, розвинутий капіталізм, розумне планування та довгострокові інвестиції в освіту та інфраструктуру – а також крадіжка інтелектуальної власності, підштовхування до передавання технологій та обхід правил Світової організації торгівлі.
Ми маємо відповісти. Але розумно.
Історично США могли домінувати на глобальній арені, тримати під контролем зростаючу наддержаву на кшталт Китаю та встановлювати в світі свої правила просто завдяки своїй фізичній масі: більше грошей, більше військ, більше морських суден, більше компаній у ТОП-10, більше науковців та університетів. Та зараз це вже не видається можливим, оскільки Китай став і більшим, і розумнішим у багатьох сферах. Але ще не все втрачено.
Трапилось так, що американці досі мають три величезні активи, яких не має Китай, і найближчим часом навряд чи отримає. І американці мають подвоїти ставки на такі сили: імміграцію, союзників та цінності. Натомість Трамп розтрачує їх.
Чимало найбільш розумних і талановитих людей світу – з найвищими показниками IQ та готовністю ризикувати – досі хочуть приїхати в США. І в епоху знань і талантів, коли компанії процвітають завдяки тому, що перші та якнайскоріше вкладають інтелект у все, що роблять, ми маємо як ніколи радо приймати висококласних іммігрантів та видавати грін-карти кожному китайцю, та іншим іноземним студентам, які приїжджають до Америки за вченими ступенями. Китай не може привабити найкращих та найбільш видатних індійських, ізраїльських, арабських, французьких, бразильських та корейських іммігрантів, а ми ще можемо. Так чому ж нам не опустити знак «Їдьте геть» та не спростити їхнім студентам шлях лишитись тут?
Також ми маємо справжніх союзників – таких у Китаю немає. Китай має клієнтів, покупців та заляканих сусідів. Він не має реальних партнерів типу Канади чи Мексики. Він не має усього Атлантичного союзу з ЄС чи тісних зв’язків із Японією, Південною Кореєю, Сінгапуром та Австралією – які ми можемо задіяти, якщо не робитимемо дурниць на кшталт роздавання ляпасів у вигляді введення тарифів на сталь та розривання Транстихоокеанського партнерства.
Наостанок, як суспільство американці відстоюють – чи принаймні зазвичай відстоювали – цінності, які захоплюють інших: людську гідність, права меншин та жінок, свободу та правила справедливої гри.
Американська нація ніколи не була просто гаванню для отримування прибутку, де країни оцінювали за нашим з ними торгівельним балансом. Наші цінності приваблювали людей до наших берегів та допомагали нам поширювати наші правила в більш ширшому світі. Коли Трамп розірвав торговельну угоду про Транстихоокеанське партнерство, я певен, що цим він насправді розчарував реформаторів китайської економіки, які хотіли використати той пакт, аби створити всередині Китаю тиск впроваджувати реформи.
Коротше кажучи, президент із стратегією не розтрачував би наші сили, а використав би їх ще дужче, розбудовуючи глобальну мережу людей та країн, які розділяють наші цінності. Ми перемогли у Холодній війні зі стратегією на стримування та банкротство Радянського Союзу, обійшовши Кремль у затратах на оборону. Та чи «виграємо» ми це протистояння з Китаєм шляхом не лише брутальної сили чи стримування гігантської китайської економіки, а і «переплетінням» – китайських студентів з нашими школами, китайських бізнесів з нашими цінностями, та китайського уряду з нашими союзниками. Тобто з широкими альянсами, глобальними інститутами та їх правилами чесної гри, частиною яких ми були з часів Другої світової війни.
Тож ми маємо боротися за ці правила, поки Китай боротиметься за власне їх бачення. Зрештою, я думаю, що США та Китай разом мусять взяти на себе ту роль, яку Америка відігравала самотужки після Другої світової – захищати правила нового міжнародного порядку, починаючи від штучного інтелекту до завершуючи торгівлею та недоторканністю приватного життя. І наша вага у цьому процесі – а про це мусимо ніколи не забувати – залежатиме від талантів, які ми привабимо, союзників, яких ми об’єднаємо, та цінностей, які ми поділяємо та поширюватимемо.
Переклад НВ
Новое Время володіє ексклюзивним правом на переклад і публікацію колонок Томаса Фрідмана. Републікація повної версії тексту заборонена
Оригінал опубліковано на The New York Times
Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения Нового Времени