Для звичайного спостерігача Ізраїль ніколи не виглядав більш безпечним і процвітаючим, ніж зараз. Його арабські сусіди в хаосі. Ядерна програма Ірану законсервована на деякий час. Команда Трампа не може бути більш дружелюбною, а палестинці – слабшими. На Тель-Авівському фронті все спокійно.
А тепер подивіться ще раз. Фактично основи багаторічної національної безпеки тріщать по швах.
Під керівництвом прем'єр-міністра Біньяміна Нетаньягу Ізраїль розширюється, одночасно стираючи межу між своєю державою і Палестиною – приймаючи 2.5 млн палестинців, що може де-факто перетворити Ізраїль на двонаціональну єврейсько-арабську державу. І таким чином провести межу між собою і єврейською діаспорою, зокрема в Америці, яка особливо важлива для ізраїльської безпеки, дипломатичного статусу та економічного зростання.
Нетаньягу хоче стати ключовою фігурою єврейської історії – лідером, який спалив мости на шляху і до вирішення по принципу двох держав і до єврейської діаспори.
Я не витрачатиму час на те, як Бібі маніпулював Трампом, щоб перекласти вину на лідера Палестинської автономії Махмуда Аббаса за відсутність прогресу в мирному процесі. Бібі віртуозно відволік Трампа блискіткою – відео різких заяв Аббаса (в якому не було згадок про екстремістські дії ізраїльських поселенців).
Він прекрасно спрацював, відволікаючи американського президента від насущних питань: "Бібі, ти перемагаєш на кожних дебатах, але тим часом відділення Ізраїлю від Палестини стає все менш імовірним, що штовхає країну на "слизький шлях апартеїду", як недавно попереджав колишній прем'єр-міністр Ізраїлю Ехуд Барак. Де твоя карта? Що ти збираєш робити з 420 тисячами єврейських поселенців на Західному узбережжі. Де ж твоя уява, коли потрібно повернути назад цю тенденцію, інакше вона покладе край Ізраїлю як демократичній державі?
Але зараз насувається ще більша загроза. Останніми тижнями Нетаньягу став співпрацювати з партіями ортодоксальних євреїв, щоб завдати подвійного удару по неортодоксальних єврейських діаспорах по всьому світу, зокрема в Америці. В Ізраїлі близько 6 млн євреїв, ще 6 – в США і 4 – в інших частинах світу. Близько 75% з цих 10 млн – неортодоксальні євреї, які здебільшого підтримують реформістський і консервативний іудаїзм.
По-перше, щоб не ризикувати своєю владою, Нетаньягу погодився з вимогами ортодоксальних партій і скасував угоду 2016 року про створення окремого, відкритого для всього молитовного простору біля західної стіни древнього єврейського храму в Єрусалимі – найбільш священного місця всіх євреїв – де чоловіки і жінки їхнього неортодоксального руху могли би молитися разом. Ортодоксальні рабини, які контролюють Стіну Плачу, наполягають на тому, що чоловіки повинні молитися в одному просторі, а жінки – в іншому, меншому.
У той же час, Бібі схвалив законопроект ортодоксів в Кнесеті, який дав ультраортодоксальним євреям монопольну владу над прийняттям рішень про прийняття іудаїзму, позбавивши такої можливості неортодоксальних євреїв. Як повідомляли ізраїльські журналісти, ізраїльські ортодоксальні євреї і Головний Рабинат контролюють "всі єврейські весілля в Ізраїлі, а іммігранти, які хочуть одружитися в цій країні, повинні спочатку довести, що вони євреї згідно з ортодоксальними законами... Головний Рабинат не любить рабинів від реформістів і консерваторів, чому є безліч доказів".
Як уже писалося в одній з колонок, Нетаньягу "просто показав палець американським євреям, небезпечно погіршивши і без того нестабільні відносини між ізраїльським урядом і діаспорою".
Після протесту американського проізраїльского лобіста, Бібі домовився про відстрочку початку дії указу на півроку. Але це бомба з годинниковим механізмом.
Як це могло статися? Я запитав Гіді Грінштайна, засновника Reut Group – провідного ізраїльського інституту досліджень громадської думки.
"Для ізраїльської безпеки і морального обличчя Ізраїлю настає момент істини,– вважає Гринштейн. – Чи розглядає Ізраїль себе як національну державу ізраїльтян або як національну державу всього єврейського народу – майже 60 відсотків з яких живуть за межами Ізраїлю? Чи є метою Ізраїлю служити стабільності, процвітанню та існуванню єврейського народу, як припускали засновники сіонізму, або ж тільки власним інтересам? Зараз стоїть саме це питання".
І якщо ви думаєте, що останнє правильно, то вам час висловитися. Колишній посол Ізраїлю в США Міхаель Орен добирав виразів, заявивши ізраїльським ЗМІ, що Бібі і ортодоксальні партії "відмовилися від сіонізму. Стіна Плачу належить всьому єврейському народу".
Роками, за словами Грінштейна "безліч неортодоксальних євреїв, зокрема і я, намагалися послабити напругу в цьому питанні, вважаючи, що прагматизм переможе". Роблячи скарги на ортодоксальних рабинів, "ми відзначали, що у кількох з них можуть бути цивільні шлюби за кордоном, які можна узаконити в Ізраїлі" і що реформістських і консервативних рабинів завжди поважали в Ізраїлі. Тому "недавні урядові рішення нагадують удар у живіт".
Тепер у багатьох євреїв з діаспори виникли проблеми через те, як по-різному на них дивиться ізраїльська держава і суспільство.
Ізраїльтяни давно вважають само собою зрозумілим той факт, що Америка – найбільша наддержава в світі – є постійним прихильником Ізраїлю в ООН, забезпечує технологічну перевагу Ізраїлю і вже пообіцяла країні $38 млрд на забезпечення безпеки в наступні 10 років. Як зазначив Грінштейн, більшість ізраїльтян "не знають про те, що ця дивовижна реальність є результатом невтомної роботи сотень тисяч євреїв – демократів і республіканців, більшість з яких неортодоксальні, які терпляче збирають сили для того, щоб забезпечити ізраїльську безпеку і процвітання грошима і талантами.
Сьогодні сама ідентичність Ізраїлю на роздоріжжі: єврейський націоналізм загрожує об'єднанням ізраїльтян і палестинців на Західному Березі, поки ортодоксальна політика розриває зв'язки країни з її найбільш відданими союзниками.
Переклад НВ
Новое Время володіє ексклюзивним правом на переклад і публікацію колонок Томаса Фрідмана. Републікація повної версії тексту заборонена
Більше поглядів тут