Розібравшись з економікою, яка успішно розвивається, отримавши задоволення від відкриття нового заводу з виробництва сучасних автомобілів, привітавши з успіхом виробників модернізованої моделі Ту-114, президент Росії знову взявся за почуття. Він розумів, що успішна країна не може існувати без духовно повноцінного населення, - пише грузинський професор Олег Панфілов для Крим.Реалії.
Путін зазирнув у підготовлену довідку з відомства Суркова і посміхнувся: «Треба знову подумати про народ, про націю».
Путін нахилився над ноутбуком і став одним пальчиком вистукувати пропозиції – вони ніби самі народжувалися в його голові: «Відновлення могутності Росії шляхом об'єднання під єдиним державним дахом усіх росіян; утвердження панування Росії в Європі, головним чином на сході континенту – на слов'янських землях; очищення російської території від засмічуваних її «інородців»; звільнення народу від диктату світового фінансового капіталу та всебічна підтримка малого та ремісничого виробництва, творчості осіб вільних професій». Трохи подумавши, написав ще одну пропозицію: «Ліквідація прогнилого парламентського режиму, заміна його відповідному російському духу вертикальною ієрархією, при якій воля народу втілюється у вожді, наділеному абсолютною владою». Посміхнувшись, поряд з цим пунктом в дужках написав: «Виконано».
Вождь пальчиком тицьнув у «enter» і задоволено відкинувся в кріслі. Через кілька хвилин до кабінету боязко зайшов начальник охорони і пошепки сказав: «Володимире Володимировичу, тут з Спецзв'язку подзвонили – у них програма зловила екстремістські висловлювання, кажуть, хтось Гітлера цитує, Mein Kampf. Путін випростався, провів рукою по чолу, поправляючи уявниий чубчик, і, за звичкою, ще в бутність директора Будинку культури в Дрездені замуркотав німецьку пісеньку. Начальник охорони вирішив підіграти – «Ah, du lieber Augustin, Augustin, Augustin». З приймальні долинув тупіт – охорона включилася в гру, зображуючи альпійських хлопчиків у шортиках і гольфах.
– Гаразд, – Путін різко встав з-за столу. – Полетіли в Астрахань про російський народ дбати. Там в Астрахані, місті окупаційної слави, який став споконвічно російським 1554 року, проходило засідання Ради при президентові РФ з міжнаціональних відносин. «В результаті майже 80% громадян країни – я це із задоволенням відзначаю – вважають відносини між людьми різних національностей доброзичливими або нормальними, – Путін обвів поглядом присутніх у залі. – Хто не згоден?» Незгодних вже 99 років не було, всім було зрозуміло, що вождь як завжди правий і щось знову замислив.
Всі російські царі боялися бунтів і повстань, придумуючи виправдання своєму існуванню«Наростають тенденції розмиванню традиційних цінностей», – продовжив Путін і став поглядом вишукувати генерала армії Шойгу. Міністра оборони в залі не було, але була велика кількість інших людей, різних за зовнішнім виглядом, розрізом очей і кольором шкіри, які дуже добре розуміли президента, але погано – свої рідні мови. Присутні в залі, згадали фразу про виступ чотирирічної давності: «Сьогодні російське суспільство відчуває явний дефіцит духовних сил: милосердя, співчуття, співчуття один одному, підтримки та взаємодопомоги». Звичайно, чотири роки – термін для Росії маленький: про «духовні скріпи», наприклад, казали ще дев'яносто років тому. Микола Бердяєв у 1923 році написав у книзі «Філософія нерівності» – «Цар був духовною основою російського народу».
Про царя Путін нікому не сказав, а тому всі вважали, що це він придумав. Насправді, Бердяєв недвозначно уточнив призначення руської духовної скріпи: «Коли була вийнята ідея царя з душі народу, душа розсипалася, зникла всяка дисципліна, всяка скріпа, все здалося дозволеним». Найпевніше, Путін мав на увазі саме цю скріпу, тобто, не буде її – не буде нічого, і російський народ знову увійде в царство пітьми. Інший філософ, вже наш сучасник, голова Конституційного суду РФ Валерій Зорькін, придумав ще одне призначення скріпи – «правова скріпа». Це він так, за допомогою «правової скріпи» виправдовував рік тому бандитське захоплення Криму: «Століттями і навіть тисячоліттями Росія була скріплювана вищими духовними скріпами, які називалися по-різному в різні часи».
Сперечатися не буду – про скріпи хто тільки вже не говорив – і про духовні, і про правові, і про ідеологічні, і про православні. Але в одному виправданні «конституціоналіста» Зорькіна звучить відверта брехня – «Коли Верховна Рада скасувала закон про регіональні мови, тобто позбавила майже 2 мільйони жителів Криму права офіційно використовувати рідну мову, російськомовна більшість жителів півострова була глибоко ображена і обурена». Цілком природно виникає питання до головного зберігача конституційних засад – скільки ханти або мансі, башкир або селькупів можуть офіційно використовувати свою рідну мову? Скільки, наприклад, у Москві українських шкіл, якщо згідно з офіційною статистикою, в російській столиці мешкає понад 150 тисяч етнічних українців? І стільки ж татар. Це у Зорькіна не викликає обурення? Де «правові скріпи»?
Ще на нараді в Астрахані Путін підтримав ідею, висунуту завідувачем кафедри Російської академії народного господарства і держслужби В'ячеславом Михайловим. Той запропонував розробити і прийняти закон і навіть вже придумав назву – «Про російську націю і управління міжетнічними відносинами». Колись Путіна вже питали про те, як він розуміє національну ідею, він відповідав: «Для Росії дуже важливо почуття патріотизму, національної ідентичності, яке в деяких країнах зараз втрачається, на жаль, для них. Це у нас всередині є, у серці – любов до батьківщини. Одна з наших національних ідей – це патріотизм». Це він сказав в середині квітня, тепер вирішив сказати ще раз.
В кінці виступу Путіна стало зрозуміло, що він мав на увазі під національною ідеєю і патріотизм – вождь ніяк не міг забути провал з національною ідеєю під назвою «русский мир». Раніше народ 74 роки крокував під червоними прапорами, прославляючи марксизм-ленінізм, цілуючи портрети вождів і погоджуючись отримувати жебрацьку зарплату під гаслами про загальну безкоштовну освіту і медичне обслуговування. Була сильна ідеологія, яка разом з пропагандою тримала в своїх руках майже 300 мільйонів осіб, не дозволяла один одного ображати за національними ознаками, домагаючись зникнення цих самих національних ознак. Всі говорили російською мовою настільки добре, що стали геть забувати свої рідні, а матрьошку і якути, і дагестанці вже стали вважати своєю рідною. І тільки особливо шкідливі нагадували, що матрьошка насправді з Японії.
Розпочате на початку порівняння Путіна з Гітлером – не моя ідея, до мене вже багато порівнювали, навіть цілком собі відомі, а деякі і зовсім глави держав. Їх, двох вождів насправді мало що об'єднує, існують інші образи диктаторів для порівняння, але національна ідея – це те, що їх ставить поряд. Ось прийшла б Путіну або його ідеологічним радникам ідея побудувати «русский мир» – думаю, що всі народи, чиї землі за останні 500 років окупувала Російська імперія, могли б погодитись і сказати – так, ми готові стати росіянами. Але якщо лідерами «русского мира» стають Шойгу, Сурков-Дудаєв і син юриста Жириновський, то це не «русский мир». Якщо, звісно, не сприймати слово «руский» так як вимагає граматика – як прикметник.
Не знаю, хто і як буде створювати новий закон, але, за логікою подій останніх століть, повинні бути велика преамбула із перерахуванням всіх – майже 200 народів, яких з допомогою воєн і загарбань зібрала імперія. Близько 20 народів уже не існує – вони загинули в боротьбі за самозбереження, вони розчинилися в «роусском мире», багато хто загинув фізично, відірвані від традиційних промислів та традиційного способу життя. Перед перерахуванням народів слід було б принести великі вибачення за все, що наробили за ці століття «збирання земель російських». Зауважте, не російських, а саме «росіян».
Не буду всує згадувати неробу кота, але у величезній штучній країні зараз просто проживає населення, що потребує не незрозумілого патріотизмі, а елементарних умов для виживання. Президента, який не знає, як створювати ці умови, знову тягне в ідеологію, він думає, що зайвий портрет з його ликом замінить росіянину шматок ковбаси, а російський герб – бройлерну курку. Але, найімовірніше, це відбувається від відчаю, а коли виходу немає, то в голову лізуть тільки високі ідеї і думки про моральність, але рано чи пізно населення все одно запитає про знамениті «плани Путіна» і численні обіцянки зробити життя кращим. У 1834 році ще не граф Сергій Уваров за призначеннія при вступі на посаду міністра написав у своєму циркулярі: «Загальний наш обов'язок полягає в тому, щоб народну освіту, згідно з Найвищим наміром Найяснішого Монарха, що відбувалося в сполученому дусі Православ'я, Самодержавства і народності». Що-небудь сталося? Всі російські царі боялися бунтів і повстань, придумуючи виправдання своєму існуванню і коли з'являлася потреба, то починали говорити про народністьі і духовність.