«Режим Володимира Путіна визначає себе через свої образи. У російського президента є великий лист образ і нібито принижень, починаючи від розпаду СРСР до розширення ЄС і НАТО, а також військових інтервенцій США на Близькому Сході. Але предметом особливої, особистої образи є кілька слів, сказаних пару років тому президентом США Бараком Обамою», – пише Стівенс.
Він пояснює, що Путін вимагає поваги. Обама сказав, що Росія – лише «регіональна держава», а її реваншистська військова інтервенція в Україні була свідченням слабкості, а не сили. Дії РФ були «проблемою», але далеко не головною загрозою безпеці Америки.
«Можна уявити собі крики обурення, які звучали після цієї заяви в Кремлі», – іронізує автор.
Стівенс пояснює, що Обама був правий і неправий одночасно. Майже за всіма параметрами – економічним, демографічним, соціальним і технологічним – Росія переживає явний спад. Але американський президент недооцінив готовність Москви використовувати її досить потужну армію.
«Путін – це лідер, готовий ризикувати тоді, коли Захід насамперед цінує обережність. До того ж, Обама також не побачив зв'язок між авантюризмом і пораненою національною гордістю», – вважає автор.
Він підкреслює, що якщо Путін і хоче чогось у глобальних масштабах, так це того, щоб до нього ставилися як до лідера країни, яка здатна говорити із США та Китаєм на рівних.
«Але Росія – не Радянський Союз. США та їхні союзники можуть створити нові принципи для реалістичного перезавантаження. Почати слід із рішучості, послідовності, спілкування й поваги», – підкреслює Стівенс.
Найважливіший із цих принципів – рішучість. Путін швидше опортуніст, ніж великий стратег, він відчуває опонентів на слабкість. Помилкою Заходу було вважати, що рішуча відповідь може спровокувати ескалацію.
Другий інгредієнт – послідовність. Путін вміє використовувати розколи і невпевненість.
Третій – спілкування. Не мається на увазі гра в піддавки. Там, де сторони можуть співпрацювати, Захід повинен закликати до спільних дій.
«І, нарешті, повага. Росія слабка в більшості сфер – це очевидно. Але нерозумно президенту США вказувати тонкошкірому російському президенту на неприємну реальність. Удавання в дипломатії допустимо. Сумно лише те, що чим довше Путін робить вигляд, що Росія – супердержава, тим більший шанс, що рано чи пізно вона перестане бути великою країною», – підсумовує Стівенс.
Повну версію колонки Філіпа Стівенса читайте на сайті FT.com