Ніч виборів я зустрів пишучи колонку. І почнеться вона словами моєї подруги Леслі Голдвассер, яка переїхала до США із Зімбабве в 1980‑х. Кілька років тому, спостерігаючи за місцевими подіями, Леслі зазначила: "Ви, американці, копаєте свою країну, немов вона футбольний м'яч, хоча насправді вона — яйце Фаберже, і його легко розбити".
Тепер, коли президентом США обрано мільярдера Дональда Трампа, я вперше за 63 роки життя боюся, що саме це ми і зробимо: розіб'ємо країну, розколовши суспільство так, що влада не здатна буде працювати. Щойно Трамп оголосив про бажання балотуватися, я серйозно розглядав ймовірність, що він може перемогти. Але реальність все одно стала шоком.
Турбує вже сам факт: більшість американців настільки хотіли різких змін, що їх не турбувало, хто просуватиме ці зміни, яким прикладом він буде для наших дітей, чи в змозі він втілити свій план і, взагалі, чи є у нього план.
Перед тим, як розповім про свої побоювання, подумаймо, чи є позитивний бік такого результату голосування. Я годинами міркував щодо цього і зміг дещо знайти: не думаю, що заяви Трампа під час кампанії були щирими, крім однієї: "Хочу перемогти".
Трамп не переможе остаточно, якщо радикально не змінить свою особистість і не перетвориться на повну протилежність себе під час виборчої кампанії. Йому потрібно стати лікарем, а не руйнівником. Стати тим, хто каже правду, а не страшенним брехуном. Тим, хто готовий вивчати проблеми і ґрунтувати рішення на фактах, а не рубає з-за плеча. Тим, хто каже людям те, що їм потрібно почути, а не те, що вони хочуть. Тим, хто розуміє: у нинішньому взаємопов'язаному світі гра з нульовою сумою неможлива.
Наразі можемо лише сподіватися. Інакше всі, хто віддав голос Трампу, незважаючи на його очевидні хиби, мріючи про радикальні зміни, матимуть справді радикальні зміни.
Припускаю, що Трамп не жадає слави найгіршого президента в історії, не кажучи вже про репутацію людини, що стала причиною найжорсткішого розколу США з часів Громадянської війни. Це струсоне весь світ. Отже, можемо лише сподіватися, що президент Трамп оточить себе найкращими людьми з можливих, а не кимось на кшталт Руді Джуліані або Ньюта Гінгріча.
Щоправда, в одержимості Трампа ідеєю перемоги є один тривожний бік. Для нього життя — гра з нульовою сумою: я виграв, а ви програли. Але керуючи Сполученими Штатами, не можна постійно вести гру з нульовою сумою.
"Світ залишається стабільним, лише коли країни перебувають у відносинах, від яких виграють обидві сторони",— зауважив Дов Сейдман, консультант з лідерства і автор книги Як.
Наприклад, після Другої світової Америка ухвалила план Маршалла, видавши Європі мільйони доларів, щоб перетворити її на торгового партнера і побудувати відносини, що виявилися в результаті вкрай взаємовигідними. Чи розуміє це Трамп? Чи розуміють ті, хто за нього голосував, наскільки їхні робочі місця залежать від здорових відносин США з рештою світу?
Як я пояснюю перемогу Трампа? Говорити впевнено — зарано, але чуття підказує: вона пов'язана не з торгівлею або розривом у рівні доходів, а з культурою і тим, що чимало американців нині почуваються "безхатьками".
Ніщо не дратує і не дезорієнтує людей так, як відчуття, ніби вони позбулися даху. Зараз Америка перетворюється на країну, де меншини стають більшістю, і це налякало багатьох білих представників середнього класу, особливо тих, які живуть поза межами великих міст.
Для інших річ у вирі технологічних змін. Багатьох він позбавив роботи або поставив у стресові умови, що вимагають постійного розвитку. Коли втрачаєш опору відразу в двох важливих для життя сферах — на робочому місці та в суспільстві, з яким себе ідентифікуєш,— не дивно, що починаєш шукати прості рішення, які обіцяє самопроголошений "сильний лідер".
Що я знаю напевно, так це те, що Республіканська партія і Дональд Трамп матимуть контроль над усіма важелями у владі — від судів до Конгресу і Білого дому. Величезна відповідальність. Чи розуміють вони це?
Особисто я не бажаю їм зла. Занадто багато поставлено на карту для моєї країни і моїх дітей. На відміну від Республіканської партії в останні вісім років, я не заважатиму моєму президенту. Отже, так, сподіваюся, він буде кращим президентом, ніж можна очікувати з огляду на його кампанію.
Але поки я засмучений і боюся за свою країну. Навіть гірше — вперше почуваюся в Америці безхатьком.
Колонка опублікована в журналі Новое Время від 11 листопада 2016 року. Републікування повної версії тексту заборонене
Переклад НВ
Більше точок зору тут