Точніше навіть, не про появу, а про відродження. Мені здається, зараз я бачу повторення цього сюжету в реальному житті.
У дуже загальних рисах звучить він так: в результаті якоїсь давньої війни сили добра перемагають якесь могутнє, вселенське зло.
Воно настільки сильне, що повністю вбити його не можна. Можна лише відібрати тілесну оболонку, перетворити на темний, злий дух і вигнати його з нашого світу в якийсь інший. У точці переходу між світами, на ворота, так би мовити, сили добра встановлюють якусь магічну печатку і ставлять в вічний дозор найкращих своїх воїнів – щоб там миша не проскочила.
Довгий час все це прекрасно працює: зло надійно ізольоване, світ живе більш-менш нормальним життям, займається якимись своїми проблемами, які здаються серйозними, і все рідше згадує про те, що було колись, давним-давно.
Печатка на воротах в інший світ стає якоюсь старовинною дивиною, варта спочатку стає даниною традиції, а потім і зовсім йде. З'являються люди, які запевняють інших, що ніякого вселенського зла немає, що це все байки і перекази давнини глибокої, а в світі повно реальних проблем, які заслуговують на увагу.
Володимир Путін непогано підходить під опис цього зла
А зло існує. Більш того, чекає саме цього моменту. Коли в нього перестають вірити, чари спадають, воно отримує можливість потроху просочуватися назад. Спочатку воно дуже слабке, не має видимої форми, не має ніякої сили. Воно збирається по темних кутках, куди майже ніхто зазвичай не дивиться, воно ледь помітним розчином розливається по місцях, де живуть або бідні, або неосвічені, або позбавлені надій і перспектив люди. Вони-то й стають першими носіями цього зла, його ідей.
У зла є своя мудрість і своя хитрість, і своя привабливість. А у суспільства вже пропав імунітет. Тому воно швидко захоплює все нові уми, стає популярним і привабливим. Але спочатку воно все одно виряджається у шати добра і справедливості, якоїсь альтернативи чинним порядкам.
Риторика там така: "Слухайте, ніхто нікого не збирається вбивати або масово винищувати, часи вже не ті! Але давайте хоча б подумаємо над іншими шляхами вирішення тієї чи іншої проблеми!". Людей, які починають щось розуміти і бити на сполох, адепти цього зла починають висміювати: "Ну ось ще один (або одна) в казки про Кощія безсмертного вірить! (До речі, добре ім'я для невбиванного зла)".
Спочатку воно слабке. Єдиний його захист – це прикинутися ганчір'ям, мімікрувати під щось звичайне і зовсім нестрашне. Але якщо світ, суспільство проковтнуть прийом, то наслідки будуть дуже поганими. В один прекрасний (точніше, жахливий) момент зло це все-таки втілиться в якійсь непримітній і маловідомій людині, отримає фізичну оболонку.
І вже ця людина відкине всі хитрощі й умовності. Він розправить плечі, встане на повний зріст, перестане прикидатися хорошим і безпечним. Він покаже абсолютно неготовому світу свій оскал, свої зуби і негайно почне мститися людству за роки, проведені в забутті й темряві. Розпочнеться нова війна, в реальність якої спочатку складно навіть буде повірити. Люди згадають давні міфи і будуть скаржитися: "Адже наші предки вже перемогли цього ворога!".
Так, перемогли, але він повернувся. Так ось, цей довгий вступ мені знадобився для того, щоб пояснити своє занепокоєння останніми подіями в світі. По-перше, я взагалі-то про інше, але тут подумав, що Володимир Путін непогано підходить під опис цього зла.
Нікому не відома людина стала президентом Росії, де витали ідеї відродження імперської величі. Ніхто до них серйозно не ставився. Навіть сам Путін спочатку над ними сміявся. А потім дивись-но! Виголосив наповнену злістю і агресією Мюнхенську промову, показав зуби, напав на Грузію, на Україну, на Сирію.
Ще 15 років тому мало хто повірив би у війну Росії проти Грузії і України. Я вже мовчу про Сирію – після Афганістану це було просто немислимо. Але ні. Зараз все це дуже навіть є, а Путін говорить про імперію, про велич і так далі. Нова війна з ним, зі злими ідеями, які він втілює, вже йде.
Але все-таки, на мій погляд, він не головний злий бос і не головна загроза. Головні зараз показують зуби в Європі й (частково) у США. Мова про справжнісіньких нацистів.
9 вересня в Швеції – найбільш, напевно, добрій, ліберальній і гуманній країні нашого континенту – пройдуть вибори в парламент – Риксдаг. Через наплив іммігрантів влітку 2015 року там різко піднялася популярність партії "Шведські демократи". Це такі перефарбовані неонацисти. Вони кажуть, що не збираються влаштовувати концтабори або проводити масові вбивства, але гнати мігрантів у шию – це свята справа. За опитуваннями, ці хлопці зараз отримують 20% голосів.
Без їх підтримки ні традиційні праві, ні традиційні ліві не зможуть створити коаліційний уряд – у тих і інших приблизно по 40%. Тому зараз дуже високі шанси, що Швеція стане не першою, а черговою вже країною ЄС, де в уряді працюватимуть ультраправі популісти.
Одночасно з цим лідер італійських ультраправих (глава МВС, до речі) Маттео Сальвіні уклав пакт про боротьбу з нелегальною імміграцією з угорським прем'єр-міністром – Віктором Орбаном. У своїй країні людина вже зажадала внести свої цитати в шкільні підручники, створити уроки патріотичного виховання, він воює з ромами та іншими меншинами, а також намагається керувати українським Закарпаттям, де живе велика угорська громада.
Зацікавленість в цьому пакті висловила і Австрія, де при владі теж коаліція з правих і ультраправих. Що це за люди? Я вам скажу: зовсім недавно на весілля до австрійського міністра закордонних справ Карін Кнайсль приїжджав Володимир Путін! Ви бачите – тіні старого зла вже не просто збираються у далеких і курних кутах. Вони вже не гніздяться в нетрях, де живуть найбідніші й найбезправніші. Ці тіні вже жеруть душі і п'ють думки міністрів і прем'єр-міністрів невеликих європейських країн.
Цього було б достатньо в Росії, але в Європі поки що мало. Там зло зможе відкрито підняти голову, коли отримає головний, символічно важливий приз – Німеччину! І ви знаєте, процес йде. Минулого тижня в східній частині цієї країни йшли масові неонацистські мітинги, учасники яких протестували проти вбивства німця вихідцями з Іраку і Сирії
Багато демонстрантів відкрито піднімали руки в нацистському вітанні – зігували. У Німеччині це суворо заборонено, влада почала розслідування, обіцяючи покарати всіх порушників антинацистського закону. Це добре. Погано те, що перестали боятися. Якщо завгодно, древнє закляття більше не діє, табу знято. Більше ніхто не охороняє ворота в небуття, за якими потерпає нацизм і звідки він рветься в нашу реальність.
Популярність ультраправих на сході Німеччини перевищує вже 20%. І вона зростає. На наступних виборах Ангели Меркель вже не буде. Хто вийде на бій з цим злом, ми поки що не знаємо. Ніхто не знає. І вже тим більше, ніхто не може зараз назвати переможця. Однак я можу сказати одне. Адольф Гітлер ніколи не отримував на виборах більше половини голосів. До влади він прийшов, набравши на виборах 1933 року всього 44%. За три роки до цього – в 1930 році – у нього були жалюгідні 18%.
Це приблизно те, що зараз є у ультраправої партії АФД у Німеччині. А знаєте, коли вибори в Бундестаг? Рівно через три роки. Якщо вони переможуть, якщо отримають головний європейський приз, то я майже не сумніваюся, що зло отримає своє фізичне втілення – якоїсь непримітної людини, здатної наламати дуже багато дров.
Більше світових новин у відеоблозі Івана Яковини: