Складне завдання з величезними ризиками. Який вибір належить зробити Ізраїлю

Тобто — набуття повного суверенітету, появи справжньої Палестинської держави. Я вважаю, саме це він і вимагатиме в обмін на повернення заручників.

Ізраїлю ж така опція видається чимось на кшталт підселення у свій власний організм ракової пухлини. Єрусалим вважає, що варто тільки надати справжню незалежність палестинському анклаву в Газі, як миттєво того ж вимагатиме Західний берег. А потім — і араби, які живуть у самому Ізраїлі.

Авжеж, для прем'єр-міністра Ізраїлю Біньяміна Нетаньяху (та й для всіх інших ізраїльських політиків) такий варіант зараз категорично неприйнятний. Навіть розмови на цю тему — під забороною.

Але ХАМАС сприймає захоплення десятків заручників як єдиний шанс домогтися свого. Жодних інших методів впливу на Ізраїль у нього немає, і вже не буде. Тому ХАМАС буде до останнього тримати заручників, вимагаючи виконання своїх вимог. Жодні жертви серед мирних палестинців не змусять його здатися. У них там психологія «зараз або ніколи».

У цій ситуації Ізраїлю, мабуть, доведеться вибирати, що для нього важливіше: порятунок своїх людей чи знищення ХАМАСу.

Зараз заявлена мета — знищення. Але досягти її дуже складно: для цього доведеться перетворити на пил увесь сектор Газа, витиснувши звідти все його населення, а потім ще якимось чином відфільтрувати з витиснутих усіх членів ХАМАСу, заарештувати, судити й ув’язнити їх.

ХАМАС сприймає захоплення десятків заручників як єдиний шанс домогтися свого

Загалом технічно це дуже непросте завдання, пов’язане з великими ризиками — як військовими, так і політичними.

Одна справа перед телекамерами грізно пообіцяти: «Ми знищимо ХАМАС». Це всі схвалюють. Але зовсім інша річ — справді розпочати наймасштабнішу наземну військову операцію з 1973 року, яка незрозуміло як піде і може призвести до несподіваних ускладнень на інших фронтах.

Тим більше, проведення такої операції майже гарантує загибель заручників (навряд чи терористи чекатимуть, поки ізраїльтяни звільнять своїх бранців).

Певно, саме тому Нетаньяху зволікає з початком введення військ у Газу. Він розуміє, що за найгіршого результату операції ЦАХАЛ втратить багато солдатів вбитими і пораненими, заручників врятувати не встигне, і отримає ще одну війну — з Хезболлою. Самого Бібі після цього звинуватять у наймасштабнішій військовій невдачі в історії Ізраїлю, позбавлять влади і заґратують.

Зараз він сподівається, що дипломати якось усе владнають. До речі, можуть і владнати, оскільки воювати «по-крупному» не хоче ніхто.

Але в таких конфліктів своя внутрішня логіка — емоції та питання «честі» пересилюють раціональні міркування. Нерідко в межах цієї логіки відбувається те, чого всі учасники щосили хочуть уникнути. Тому, як на мене, наземні війська в Газу все-таки доведеться вводити. А ось далі, мабуть, узагалі пекло почнеться…

Дуже хочеться, щоб усе-таки дипломатично якось залагодили цю історію, доки вона повністю не зірвалася в штопор.

Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Погляди NV