Батьківщина Римської імперії і Ренесансу – Італія здавна перебуває в авангарді культурного розвитку в Європі і Західній Євразії. Але й тривалий час вона є взірцем політичного занепаду. Класична книга Едуарда Гіббона «Історія занепаду і руйнації Римської імперії» призначалася, між іншим, як попередження для сучасників автора, що створювали імперію.
Економічна стагнація Італії, яка почалася в першій половині XVII століття, теж наводилася як приклад історії-попередження. Англійський критик XIX століття Джон Раскін благав членів меркантильного суспільства Британії замислитися над трагедіями Тіра і Венеції. Описуючи Венецію в момент «завершального періоду занепаду», він назвав її «привидом на морських пісках, настільки слабким, настільки тихим, і настільки позбавленим всього, крім чарівності, що дивлячись на його невиразне відображення в міражі лагуни, варто засумніватися, де тут Місто, а де його Тінь».
У період після Другої світової війни Італія стала зразковим прикладом плідності європейської інтеграції. Ця країна виробила культурний стиль, який досі зберігає унікальний вплив у світі, особливо в сфері моди, де Італія задає глобальні тренди. У всьому світі дорогі шопінг-центри, центральні торгові вулиці й аеропорти заповнені бутиками з італійським дизайном (ба навіть італійської продукцією).
Проте наразі Італія знову перетворилася на історію-попередження. Після загальних виборів в березні політична сцена країни привертає величезний інтерес міжнародних спостерігачів і жахає їх. Через формування популістського уряду лівих і правих для багатьох постало питання, чи є така коаліція випадковістю, або ж це симптом політичного та інтелектуального банкрутства неоліберальної глобалізації.
Часто кажуть, що відхилення Італії від решти Європи (виражене в розмірі подушових доходів) почалося або після ратифікації Маастрихтського договору в 1993 році, або після переходу на євро в 1999 році. Але ця хронологія маскує більш глибоку трансформацію сучасної Італії. На початку 1990-х стався ще й розвал старої двопартійної системи країни: правоцентристські християнські демократи і лівоцентристські соціалісти опинилися втягнутими в корупційний скандал Tangentopoli ( «Місто хабарів»).
За заголовками про корупцію приховано той факт, що колишні ідеї загальної, роздільної відповідальності більше не працюють. Розвал двох провідних партій Італії призвів до ще більшої – і більш інституціоналізованої – корупції, втіленням якої став колишній прем'єр-міністр Сильвіо Берлусконі. Девелопер нерухомості і за сумісництвом магнат індустрії розваг і ЗМІ, Берлусконі поєднував шоу серійної невірності за участю гламурних молодих жінок і популістську політику, яка спиралася на рішення про скорочення податків і на симпатії до авторитарних нафтових держав, на кшталт Росії. Політичний стиль Берлусконі – поєднання блазнівського нарцисизму і розгнузданої продажності – був аналогом трампізму, коли цей термін ще навіть не виник.
Політична революція в Італії пояснюється не випадковістю, а особливостями соціального розвитку, що почався в період, який італійці називають «свинцевими сімдесятими». Цей період, а також його вплив на сьогодення, виявився в центрі довгого, нескладного, але разюче успішного роману Едоардо Албінаті «Католицька школа», який цьогоріч буде опубліковано англійською мовою.
Албінаті поєднує опису в пуантілістському стилі з глибоким соціальним аналізом. Він працював учителем в римській в'язниці, і тому може користуватися накопиченим багатством особистих зустрічей з представниками різних верств італійського суспільства. Більш того, його роман є частково автобіографічним, бо сюжет розгортається навколо «Різанини в Чирчео» 1975 року, жорстокого акта насильства і вбивства, в якому задіяні однокласники автора з верхівки середнього класу.
Албінаті використовує цей шокуючий історичний епізод, щоб проаналізувати розпад італійської буржуазії і занепад традиційної релігії. Це історія про безкорисність чоловіків у сучасному суспільстві. Протягом більшої частини людської історії чоловіки, завдяки своїй перевершувальній фізичній силі, агресії, відвагам у боях, мали безперечне соціальне і політичне панування. Але в новому світі офісної політики перевагу отримали ті, хто володіє креативністю та здатністю вирулювати в складних соціальних відносинах.
Через цю глибоку соціальну трансформацію чоловіки почали відчувати, що весь час перебуваютьпід атакою, і стали відчайдушно прагнути продемонструвати свою мужність. Вони виросли, користуючись соціальними привілеями післявоєнної епохи, але раптово виявили себе приреченими на нікчемність – даремна стать, яку Албінаті порівнює з хвостом ящірки, що дригається певний час після того, як його відірвали. Чимало відреагували гнівом і насильством. Хтось пішов у співтовариство неофашистських рухів, що давали вихід агресивній формі маскулінності; дехто приєднався до лівацьких угруповань з їх власним культом насильства.
У світі, який описує Албінаті, особливого сенсу набувають гроші. Поширення нових свобод на більш широкий клас людей означало, що все стало можливим, але тільки тоді, коли у людини є для цього кошти. Албінаті неохоче визнає, що до цього висновку його привели «суперечки марксизму». Проте це все одно було неминуче: гроші створюють ілюзію розширення свободи, а отже, вони дедалі більшою мірою визначають сучасний світ. Дія роману Альбінаті відбувається в Італії, та він описує саме цей сучасний світ. Він залишає відкритим питання, а чи може бути бодай якийсь вихід з нестримних перегонів за особистим збагаченням, що стало причиною панівних нині соціальних і політичних хвороб.
Римську імперію не можна було врятувати після її падіння. Жителям Апеннінського півострова знадобилася майже тисяча років, щоб відкрити знову сво класичну спадщину. Ідея Албінаті (і вона заслуговує на те, щоб поставитися до неї серйозно) полягає в тому, що до початку нового Ренесансу сьогодні потрібно демістифікувати культ свободи і зміцнити норми загальної, роздільної відповідальності в політиці, економіці та соціальному житті.
Переклад НВ
Нове Bремя має ексклюзивне право публікації колонок Project Syndicate. Републікацію повної версії тексту заборонено
Copyright: Project Syndicate, 2019.
Приєднуйтеся до нашого телеграм-каналу Мнения Нового Времени