Кінець ілюзій?

Добрим зразком такої журналістики є недавня стаття польського оглядача-міжнародника Міхала Маддзіні, опублікована у Gazeta Wyborcza. Вона стосується засад зовнішньої політики Трампа. Маддзіні написав матеріал на основі кількох десятків інтерв'ю з колишніми працівниками американської адміністрації, теперішніми західними і не західними дипломатами.

Поки Трамп розвертається у різні боки, в України залишається простір для маневру

Маддзіні то називає свої джерела по імені, то залишає їх анонімними. Але всі вони в один голос говорять про радикальний розрив в американській зовнішній політиці. Надії, що справи ще можуть налагодитися, і все повернеться до старої норми, є ілюзією. Принаймні не з цим президентом і не з цією адміністрацією.

Остаточний кінець старого ладу

Промовиста деталь: якщо колись європейські дипломати пробували дізнатися глибше про зміст тих чи інших американських заяв, вони відправляли повідомлення своїм колегам по другий бік Атлантики. Зараз такого каналу більше не існує. Прихід Трампа до влади привів до звільнення маси американських аналітиків та працівників державного апарату, котрі відповідали за зовнішню політику. Їхнє місце зайняли спін-доктори, активісти МАҐА та просто добрі друзі Трампа. Просто кажучи, західним дипломатам та аналітикам немає кому писати.

Таким самим розривом позначений сам спосіб ведення зовнішньої політики. Стів Віткофф, спеціальний посланець Трампа у своїх дипломатичних подорожах по світу трактує американські посольства як туристичні фірми: він замовляє через них машини і готелі, але не просить їх про попередні консультації чи інструкції.

Цим він копіює стиль свого шефа. Заяви Трампа — частина його особистого перформансу. Нема ані причин, ані підстав ставитися до них надто серйозно. Вони залежать від того, з якої ноги встав зранку американський президент, чи яку новину він останньою побачив на телебаченні.

Однак це не стиль трампівської адміністрації. Нас не має вводити в оману той факт, що команда Білого дому поводить себе як збірна президентських підлабузників. Насправді між Трампом та його адміністрацію є різниця. Люди з МАҐА трактують Трампа інструментально — як локомотив, що привів їх до влади. Своїм лідером вони бачать Джей Ді Венса. Там, де Трамп імпровізує і коливається, адміністрація послідовно тримається своїх позицій.

В основі цієї позиції - гасло America First. Ми чули про цей лозунг, але не усвідомлюємо, що він означає на практиці. Його застосування найкраще проілюструвала одна зі співрозмовниць Маддзіні, колишня працівниця адміністрації. Вона є нащадком сім'ї емігрантів, які переїхали до США заради кращого життя для себе і своїх дітей. Їхні надії виправдалися, тому їхня дочка вважала свою роботу у департаменті поверненням морального боргу за американський кредит довіри. Вона займалася допомогою США іншим країнам. Її звільнили після приходу Трампа. Як пояснення їй надіслали повідомлення з одного речення: «Розвиток інших країн не є в стратегічних інтересах Америки».

По суті, йдеться про остаточний кінець старого ладу, який базувався на вірі, що Америка є опорою вільного світу — котрий ми, за браком кращого слова, визначали як «Захід». Заходу у довоєнному розумінні слова більше не існує. Нова американська адміністрація його системно руйнує.

Гра у сфери інтересів

У першу чергу це стосується відносин між США та Європою. Марними є надії, що за сучасної адміністрації відносини між теперішнім Вашингтоном та Брюсселем можуть колись налагодитися. Для Трампа та трампістів головна загроза Америці приходить не ззовні, а зсередини. Їхні головні вороги не США чи Китай, а демократи. Саме демократи, з їхньою політкоректністю та терпимістю до емігрантів та ЛГБТ, ведуть Америку до погибелі. У США головні осередки політкоректності - університетські кампуси та ліберальні мас-медіа. В Європейській унії політична коректність закріплена майже на законодавчому рівні. ЄС для трампістів — є тим, чим демократи всередині: смертельним ворогом. Якщо Європа Трампа зовсім не цікавить, то його люди її просто ненавидять. Тому про союз з Європою не може бути й мови.

Те саме стосується інших країн, які хоч і не належать географічно до Заходу, але у той чи інший спосіб є його дітьми: Австралії, Південної Кореї та Японії. Вашингтон повертається спиною до всіх своїх колишніх союзників і займається виключно американськими справами.

Україна також дитина Заходу і прагне інтегруватися до ЄС. Звідси більш аніж прохолодне ставлення трампістів до Зеленського та українців. Вони вважають, що світ у природній спосіб поділений на сфери інтересів. Цей поділ випливає з географії та на праві сильного диктувати слабшим свої умови гри. На їхню думку, Росія має право на Україну, так само як Китай на Тайвань.

Це не означає, що ситуація безвихідна.

По-перше, ніхто не може відмінити чорних лебедів. Тим більше, що зараз вони літають не поодинці, а цілими табунами. У тому сенсі позицію сучасної американської адміністрації можна порівнювати з позицією США з перед Перл-Харбором. Вона була такою ж само ізоляційною, поки японці не атакували американську базу і не втягнули США у Другу світову війну. Не можна недооцінювати дурість Росії. Завдяки її самовпевненості та безрозсудності Перл-Харбор може статися кожної миті.

По-друге, Росія не є такою сильною, якою вона себе представляє. Характерна деталь: Маддзіні розмовляв з багатьма західними дипломатами. Усі без винятку вважають теперішню Росію колосом на глиняних ногах (Маддзіні вживає іншого образу — «державою з бляхи»). Чорні лебеді кружляють над Росією так само, як над рештою світу.

По-третє: шансом для України та Європи є несистемність Трампа. Він веде себе не як президент, а як король Америки. Кажуть, що свита робить короля. У Трампа навпаки: це він робить і тасує свою свиту. Він любить спостерігати, як різні групи навколо ведуть боротьбу між собою за доступ до його тіла і в кінці ставить на переможців.

Не варто ігнорувати

Ось найновіша подія, значення, якої мало хто зауважив: наприкінці серпня подав у відставку один із головних ідеологів МАҐА Майкл Антон. Значною, якщо не вирішальною, мірою він був творцем політики радикальної ізоляції ще за першого терміну Трампа. Причини його відставки залишаються неясними, але він почав думати про неї ще весною. Одна з версій: Антон вкрай незадоволений тим, що Білий Дім у своїй зовнішній політиці веде себе непослідовно. Він нібито вважає, що у президентській адміністрації сидять самі ідіоти, які не слухають його порад.

Відставка Антона співпадає у часі з іншою подією в американській закордонній політиці: у найближчі тижні, якщо не дні, мають опублікувати Національну оборонну стратегію. Вона визначатиме пріоритети і цілі американської армії. Її тексту ніхто ще не бачив, хоча є окремі витоки інформації і кружляють навіть різні версії чернеток. Але факт, що і Білий дім, і Пентагон затягує з її оприлюдненням, може свідчити, що різні крила МАҐА продовжують брати одні одних за барки і не можуть дійти до порозуміння між собою.

В будь-якому разі оточення Трампа неоднорідне в ньому є проукраїнські сили. Вони не конче виграють — але їхнім існуванням та впливами не варто ігнорувати.

Тому поки Трамп розвертається у різні боки, в України залишається простір для маневру. Але не більше. Коли Трамп хвалить Зеленського чи каже, що Україна може виграти війну, треба розуміти, що він насправді має на увазі: доля України тепер у руках Європи, а не Америки. Єдине, що робитиме США — продаватиме Україні зброю за рахунок європейських грошей.

Останній штрих: коли Маддзіні готував свій матеріал, він покладався на власні перевірені джерела. Спроби користатися з штучного інтелекту до нічого доброго не приводять. У 10 випадках з 10 ChatGPT чи інша подібна система давали недостовірну інформацію і робили неправильні висновки. Одна з головних причин: кремлівські боти годують їх дезінформацією цілими лопатами.