Джерело незалежності

Нам дуже потрібні гроші. Ще жодна країна не придумала, як без них жити і розвиватися. Але ще більше потрібні технології, які прийдуть разом з інвестиціями

Іван Компан,
професор Київської школи
економіки, викладач
Единбурзької бізнес-школи

Д ень незалежності! Справжньої, не подарованої в Біловезькій пущі, а оплаченої кров'ю героїв Майдану і захисників України на сході. Головне свято держави, день народження, момент самоідентифікації народу.

Парад. Бойовим строєм пройдуть Хрещатиком військові частини. З чуток, не тільки наші. Упевненості додадуть військові підрозділи НАТО, символізуючи єдність із західного міццю. Президент і свита з трибуни напутньо помахають їм рукою.

Шкода тільки, що в урочистостях не зможуть брати участь іноземні інвестори, які так і не вклали в Україну десятки мільярдів доларів за 26 років незалежності. Чому? Їх не пустили організатори, які стоять на владній трибуні.

Прикро, звичайно: гроші нам дуже потрібні. Ще жодна країна не придумала, як без них жити і розвиватися. Але ще більше нам потрібні технології, які прийшли б разом з інвестиціями. Без них четверта індустріальна революція нас просто вб'є, викине на узбіччя, як нікому не потрібний шматок забрудненої землі, населений неосвіченим питущим народом під управлінням жменьки відсталих ненаситних феодалів.

Галузі застосування нових технологій неосяжні. Уже в найближчі роки вони створять нові індустрії і ринки на сотні мільярдів, а то і трильйони доларів. Звучить заворожуюче, але, на жаль, не для українського вуха. Адже такий сценарій передбачає, що дешевизна праці, головне джерело української конкурентоспроможності, стане нікому не цікава. Людей замінять роботи. Вже сьогодні велика частина західних компаній рухається в сторону репатріації своїх виробничих потужностей з країн з дешевою робочою силою. З роками ця тенденція лише посилиться. Сьогодні вартість індустріальної робочої сили в Німеччині становить € 40 на годину, в Східній Європі — € 11, в Китаї — € 8, а в Україні — близько € 3. Одна година роботи обходиться не дорожче € 5. Поки що Україна дешевше, але надовго чи? Та й чи вигідна ця дешевизна?

По-перше, якість нашої робочої сили стрімко падає, враховуючи вкрай низький рівень освіти і відтік кваліфікованих фахівців за кордон. По-друге, ризики ведення бізнесу в Україні величезні і з'їдають вигоди від дешевизни праці. По-третє, вартість роботів продовжує знижуватися. Через кілька років година роботи непитущого, ефективного і надійно працюючого механізму коштуватиме менше, ніж година змученого побутом і безнадією роботяги. Так загине передостанній аргумент нашої інвестиційної привабливості —  дешевизна. Залишиться останній — вседозволеність. Все екологічно неприйнятне для розвинених країн виробництво зможе знайти собі цілком затишне місце в Україні. Яка блискуча перспектива для українців, які залишаються тут!

Але ж є у нас світлі голови. Подивіться на розквіт української IT-індустрії, що створює сучасні технологічні продукти і рішення для всього світу. Індустріальна революція розбудила у компаній звірячий апетит розробляти і купувати нові технології. Це їхній спосіб вижити в сучасному світі. На ці цілі виділяється все більше коштів. Так давайте скористаємося цим. Оскільки саме це джерело майбутнього процвітання, а не руда і родючі землі.

Що нам потрібно? Якщо не стимулювати, то хоча б не заважати розвитку українського IT-кластеру. На мій погляд, його створили дві речі: система пільгового оподаткування і залишки старої інженерної школи. З першим все просто —  дайте компаніям впевненість в тому, що в найближчі роки їх не будуть смикати за фіскальні ниточки. Індустрія зміцніє, і в майбутньому все окупиться. З другим складніше. Потрібні час і ресурси, щоб відтворити наукові школи. Але якщо не почати реформу освіти і науки зараз, то попереду —  глухий кут.

Пам'ятайте, як раніше на першотравневих і жовтневих парадах диктор урочисто оголошував: "На площі з'являється колона працівників заводу ім'ярек, які виконали п'ятирічку достроково"? Майоріли прапори, кричали гаслами транспаранти, тихенько розливався по склянках портвейн, а в кінці маршу грів душу пайок з дефіцитними продуктами за "добровільну" участь. Чим закінчилися браві паради, відомо. Так може замість урочистостей, що прикривають відсутність результатів, все-таки почати формувати колону інвесторів? І коли ця колона стане добровільно марширувати всією Україною, створюючи робочі місця, тоді і свято стане радіснішим. Більш того, не сумнівайтеся: підрозділи НАТО крокуватимуть слідом за колоною, охороняючи, оберігаючи і плекаючи власні інвестиції. Захищають, адже, як правило, багатих, а жебраками частіше жертвують.