У Росії гостро обговорюють відкриття пам'ятника Івану Грозному в місті Орел. Мовляв, цар був вбивцею, і чи гідний він такого увічнення.
Але в пам'ятниках часто цікавіший не сам факт встановлення або навіть скульптурне вирішення, а слова і емоції, які вони викликають. От, наприклад, на церемонії відкриття пам'ятника Івану Васильовичу в Орлі слово мав байкер всія Русі Хірург, він же Золдостанов, який висловився так: «Від імені всіх вовків російської весни дякую губернатора за доведену до кінця справу, якій не перешкодили навіть перегони тарганів» . (Тут вовки - самоназва байкерського руху, перегони тарганів - (можл.) виступи противників пам'ятника).
Мені відразу склався дуже короткий рейтинг реакцій на українські пам'ятники.
1. Напередодні 100-річного ювілею Тараса Шевченка був оголошений конкурс на проект пам'ятника поетові в Києві. Забігаючи наперед, скажу, що він так і не був встановлений. Хоча на конкурс надійшло понад сотню заявок з ескізами. Змагання проходили в кілька етапів. Перш за все, тому що журі не влаштовувала жодна з пропозицій. Однак підсумки чергового етапу конкурсу висвітлювалося в пресі і обговорювалося громадськістю.
У 1912 в комітет зі спорудження пам'ятника надійшов лист від священика Йосипа Кульчицького з села Китай-Город Брацлавського повіту (зараз у Вінницькій області). Його обурювала сама ідея такого увічнення Шевченка пам'ятником. Аргументи - в дусі часу: «Как коренной малоросс, я глубоко возмущен, негодую и протестую против совершаемого исторического подлога, извращения и опоганивания памяти и личности поэта жидо-ляхами и немцами и их и глупыми и продажными изменниками-сатанистами из Рады и Науковаго вісника ( україномовні ЗМІ)».
Цар був вбивцею, і чи гідний він такого увічнення?2. У 1954 році в Переяславі-Хмельницькому планувалося встановити пам'ятник на честь 300-річчя нібито возз'єднання України і Росії. Вирішили почекати. По-перше, бюджетні гроші пішли на пишні святкування в Києві. По-друге, виникли суперечки з приводу самого проекту. Ні, не історичні. На засіданні художньої комісії один з її учасників вимагав поставити пам'ятник на тлі панно, щоб дві жіночі фігури не можна було побачити з тилу. Вони йому здавалися надто еротичними. Аргументував так: «Чому це я маю дивитися на все це». Пам'ятник таки встановили, але через сім років.
3. У 2008 році райцентр в Івано-Франківській області чи не останнім обзавівся пам'ятником Степанові Бандері. Як вже там його обговорювали, не відомо. Але найчіткіша реакція на пам'ятник була у його скульптора Івана Осадчука, коли він побачив остаточний результат свого проекту. У нього стався інфаркт.