Колись в одному з київських ресторанів мені подали пляшку білого вина, дно якої вкривав товстий шар якоїсь субстанції. Щось схоже на мул, що плавно колишеться в такт хвилям. Побачивши моє здивування, офіціант впевнено пояснив, мовляв, це винний камінь. «Хороші вина завжди виділяють осад, який професіонали і досвідчені цінителі називають винним каменем», - повчально продовжив він, заглядаючи в очі і намагаючись зрозуміти мою реакцію. Вловивши мій сумнів в тому, що молоде біле вино може виділяти якісь «камені», офіціант побіг уточнювати природу цих відкладень у бармена. Повернувшись, попросив його пробачити і озвучив нову версію.
Як виявилося, це був зовсім не винний камінь, а іній, що з'явився внаслідок «правильного зберігання і подачі вина, в охолодженому вигляді». Феномен "винного інею" розбивав геть усі мої уявлення про закони фізики і принципи формування кристалів льоду. За час дискусії, пляшка, подана замороженою, повністю відтанула. І, тим не менш, через абсолютно прозоре скло, як і раніше, було добре видно «благородний винний камінь», що з легкої руки офіціанта перетворився на «іскристий іній», а насправді, виявився банальним осадом. Вино виявилося безнадійно зіпсованим, і його потрібно було просто вилити.
Ситуація з вином дуже нагадує хід постмайданної історії, правда, з точністю навпаки. Всупереч законам «людської фізики» осад, вся муть суспільства, замість того, щоб колихатися на дні, піднялася нагору і править бал, з упевненістю офіціанта розповідаючи про чудо-результати реформ, і дякуючи один одному за все підряд.
Ми дякуємо владі за те, що були розчищені авгієві стайні банківської системи у вигляді пралень, мийок, сушок та інших очисних споруд. Не виключено, що вони скоро з'являться знову, а деякі так і взагалі нікуди не зникали. Адже на них є попит. А якщо так, то обов'язково буде й пропозиція. Багато хто змушені користуватися послугами «тіньових» банкірів не від хорошого життя, а через неефективність всього механізму української економіки. Потворність банківської системи – лише наслідок. З причинами, що її породили, боротися так ніхто й не почав, та й навряд чи скоро почне.
Ми дякуємо активістам за їх безмежну боротьбу... за гранти. Боротьба шириться, розростається, залучає все більше людей. Борються вже цілими сім'ями, кланами, безсоромно роздаючи підряди і наймаючи на роботу дружин, чоловіків, братів і сестер. Для молодих людей кар'єра професійного борця стала привабливішою, ніж кар'єра консультанта в міжнародній компанії. Смішно й гірко звучить, але правда. Вона краще оплачується і не вимагає професійних знань. Головне шуміти і «фейсбучити» побільше.
Ми дякуємо окремим «прогресивним чиновникам» за те, що вони ніяк не залишать систему і знаходять в собі сили продовжувати боротьбу зі злом. А, по-моєму, ті, хто були чеснішими, з принципами, вже самі давно пішли. А ті, що залишилися і не хочуть нічого залишати, вони прекрасно інтегрувалися у владу, навчилися говорити правильні слова і писати актуальні пости в соцмережах. Життя набуло сенсу. Та й хто б сумнівався, потрапляння в номенклатуру завжди було прибутковою справою.
Борці з системою і чиновники публічно дякують за те, що вони є одне в одного. Роблять це майстерно, віртуозно, нітрохи ні засумнівавшись в етичності самого підходу. А, може, і з надією ... Раптом, завтра вдасться помінятися місцями.
Зустрічаючи старого знайомого на вулиці і чергово цікавлячись «Як справи?», все частіше, замість традиційних «Добре – живемо, працюємо», ви чуєте у відповідь «Боремося!». Для української «еліти» солодкість боротьби повністю затулила цінність щоденної професійної праці.
А може, як писав Еразм Роттердамський в «Похвалі глупоті», «лицемірства, вони просто хочуть відлякати інших картинами жорстокої боротьби, щоб самим вільніше було насолоджуватися».
Коротше кажучи, «Хто бореться?» І «Кого хвалити?» зрозуміло. Не зовсім ясно, «Що робити?». Швидких результатів, схоже, чекати не варто. У найближчому майбутньому злодії будуть красти, борці боротися, активісти виявляти активність, а талановита енергійна професійна молодь їхати в цивілізовані країни, занурюючи нас в «іній» активізму, балаканини і злодійства. Як сказав один знайомий, досвідчений юрист, «ми стали єдиною в світі країною, де злодії крадуть у злодіїв».
Тож, мабуть, варто сподіватися лише на еволюційний процес. І в цій ситуації радують дві речі:
1. Свобода пересування по Європі (хай живе безвізовий режим!) і стирання кордонів, за допомогою сучасних соціальних і медіа технологій, експоненціально прискорюють процес асиміляції України в цивілізований світ.
2. Ну і за старою українською традицією ми завжди можемо порадіти тому, що у північних сусідів «винного інею» ще більше. Там же холодніше, от кристали крижаного бруду утворюються швидше, а тануть повільніше.
Особисті фінанси з Іваном Компаном – щовівторка
Читайте другие тематические колонки на НВ:
Читайте тематичні колонки на НВ:
Сьогодні у світі з Іваном Яковиною – щодня
Кінопошук з Фоззі – щочетверга
Діловий тиждень з Сергієм Фурсою – щоп’ятниці
Відкриття з Олексієм Бондарєвим – щонеділі
Більше поглядів тут