«Для Росії найважливіше — це не те, хороший Путін чи поганий, а те, життєздатна конструкція, яку він намагається побудувати, чи ні», - каже російський журналіст Олександр Невзоров в колонці для Сноб.
Чи варте відновлення примарної, тендітної імперії добробуту і благополуччя пари-трійки поколінь? «Особисто я вважаю, що ні, а президент, мабуть, навпаки, - продовжує автор. - Це нормальне цивілізаційне протистояння, і не можна на 100% точно сказати, хто з нас має рацію, але я чудово знаю, наскільки крихкі імперії, я брав участь у порятунку декількох».
Сьогодні це нежиттєздатна конструкція, і платити за неї таку величезну ціну нерозумно і просто безглуздо.
Так, російська публіка заради примарної мрії про імперію готова помучитися, зазнати обмежень, - у Путіна ж дійсно величезна підтримка, визнає Невзоров. Інша справа, що до цього прийшли не зовсім коректним шляхом: тим людям, які репетували, що Крим наш, ніхто не пояснював, що весь цей геополітичний банкет може закінчитися трагічно.
Імперська ідеологія — це важка хвороба
Путін будує імперію і робить свою справу чудово, хоч йому, бідоласі, доводиться важко. Адже одна справа - будувати імперію з мільйонів покірних кріпаків та безмовних гоголівських чинуш, а інша справа — з тих фекалій, які пропонує сьогоднішня реальність.
«Імперська ідеологія — це важка хвороба, я і сам хворів нею», - продовжує журналіст. Вона береться з так званої російської культури, православ'я і набору всіх тих архаїчних і дуже отруйних субстратів, якими жила і досі живе Росія. Виходить це так: країна, у якої ніколи не було жодної культури, крім абсолютно дикунської або запозиченої від монголів, раптом у XVIII–XIX столітті інфікується потужною європейською культурою. Зрозуміло, що вона виробляє з цією культурою жахливі метаморфози: народ починає сам себе переконувати в тому, що він — народ-богоносець і у його країни є якийсь особливий шлях. З'являються ідеологи дикого чорносотенства і нацизму, як Достоєвський, а їх вважають мало не совістю нації. Відбувається повне усунення всіх орієнтирів, які панували в тій, запозиченій культурі, і це просто зносить голову.
Колумніст зазначає, що цей феномен схожий на те, як німецький нацизм був би неможливий без чарівних німецьких поетів-романтиків. А це ж були дуже піднесені, рафіновані люди, які й уявити собі не могли, що кілька десятків віршів та повістей обернуться Освенцимом.
Повну версію колонки Олександра Невзорова читайте на Сноб
Більше точок зору тут