Не буде новиною, що останнім часом імідж нашої держави на світовій арені зазнав чимало потужних ударів. Якщо раніше Україна за кордоном асоціювалася з перемогою Руслани на Євробаченні, неймовірним дриблінгом Андрія Шевченка, нокаутам братів Кличків та по-особливому смачним українським борщем, то сьогодні провідні світові ЗМІ згадують нашу країну в ракурсі воєнного конфлікту та корупції. Не менше дивуються за кордоном нашій ментальній мінливості. І це стосується не тільки політики чи окремих можновладців. До певної міри це стосується нас усіх, причому в найрізноманітніших аспектах життя, навіть у великому спорті.
Футбол – улюблена гра українців. Але й навіть тут кидатися з однієї крайності до іншої ми вміємо на відмінно – від моменту всенаціональної любові та захопленості до періоду загальногромадянської ненависті, презирства та бойкоту може пройти не те що місяць чи навіть кілька днів, ні, ми, українці, здатні подолати цей тернистий шлях за якихось 90 хвилин. Звідси й маємо порожні стадіони, шквал образ, вболівальників, які покидають арену за 15 хвилин до кінця поєдинку та підтримують національну команду тільки в моменти її тріумфу (забуваючи, що ця підтримка не менше потрібна у важкі часи); фанатів, які свідомо порушують правила безпеки та УЄФА, своїми діями призводячи до дискваліфікації стадіонів, позбавляючи збірну підтримки та змушуючи її грати перед порожніми трибунами; а також гнівні, часто сповнені люті та несправедливих цькувань дописи у соціальних мережах.
Але, якщо розібратися, то ми самі від початку ставимо національній збірній надвисоку планку, а коли команді не вдається її взяти – виливаємо весь потік негативу на гравців, тренерів, технічний персонал. При цьому щиро захоплюємось рівнем підтримки, який забезпечують своїй збірній ісландці, бельгійці, хорвати. На клубному рівні ми вважаємо за еталон відданість вболівальників Ліверпулю, Тоттенхему, Боруссії з Дортмунда.
І тут у всій своїй специфічній красі постає парадокс: ставлячи таку підтримку за приклад, ми самі не готові їй відповідати, більш того, ми не дуже замислюємося, що лежить в її основі. Кожна з названих вище команд вкрай рідко є переможцем (що вже говорити про гегемонію) ключових турнірів та змагань, і наявність тієї несамовитої підтримки зумовлена далеко не результатами їхніх виступів, а зовсім іншим – вірністю та відданістю їхніх вболівальників. Вони з командою завжди, незважаючи на рахунок на табло, серії без перемог та пропущені голи, незважаючи на холод та спеку, незважаючи на місце проведення матчу – вдома чи на виїзді – вони завжди з командою. До останньої секунди матчу. До і після фінального свистка арбітра.
Рівень підтримки не залежить від результату, справжній фанат розділяє з улюбленою командою як її перемоги, так і її поразки. Пісні, що лунають з трибун, стають тільки гучнішими в найбільш складні та критичні для команди хвилини гри… you'll never walk alone.
Я вважаю, що ми теж так можемо. Більше того, я вірю, що ми можемо краще. Щоб довести це, не треба робити нічого фантастичного чи надзвичайного. Достатньо просто хотіти зробити свій внесок у творення позитивного іміджу України. І розпочати можна прямо з улюбленої мільйонами гри. Замінити позитивом, піснями, приємними емоціями бійки, палаючі фаєри та лайку, забути політичні кричалки та хуліганство, натомість завжди пам’ятати про силу віри в свою команду.
Сьогодні в Україні зароджується новий фан-рух – “Вірні збірній”. Це сміливий проект, який вперше в історії головної української команди почав формувати дружний, міцний та європейський фанатський рух. Основна мета – спроба змінити внутрішнє ставлення наших громадян до гри мільйонів і до себе самих. Спроба піднести підтримку улюбленої команди до сімейної традиції, яка дарує тільки позитивні емоції; зробити так, щоб кожні 90 хвилин на футбольному стадіоні для вболівальників стали незабутнім святом.
І це не просто гарні слова. Всі ми з власного досвіду знаємо, що велика ідея, помножена на підтримку тисяч людей, дає неймовірний результат. Тож давайте підтримаємо її. І вже дуже скоро зможемо сказати, що стояли на порозі зародження принципово нового українського фан-руху, що сприяли еволюційному стрибку в уболіванні та заклали фундамент змін у сприйнятті нас, українців, світом.